Сокіл і Ластівка
- Автор: Акунин Борис Чхартишвили
- Серия: Пригоди Ніколаса Фандоріна #4
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-3450-8
- Переводчик: Олександр Михед
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сокіл і Ластівка». Краткое содержание книги:
Лорд Грей був біля штурвала, сам-один налягаючи на ручки, з якими раніше справлялися двоє. «Русалонька» повільно повертала під вітер, ідучи плавною дугою подалі від приреченого «Сант-Яго», з якого у воду стрибали палаючі люди.
Але й наші справи були не набагато кращими.
Вогняна риска розділила палубу впоперек, навпіл. Ми з капітаном були з одного боку, всі інші, хто ще вцілів, — з другого. Їх залишилося зовсім небагато. Десятка півтора. Вони з відчаєм дивилися на свого капітана, не знаючи, що робити.
— Всі на фок! — крикнув Грей (до мене потрохи починав повертатися слух). — Піднімайте всі вітрила! Мені треба підійти до нього впритул!
Він показав на флагман — єдиний із іспанських кораблів, який ще зберігав боєздатність. Поки ми билися з «Сант-Яго», «Консепсьон» звільнився від збитих щогл, скинувши їх за борт, розвернувся і тепер повільно йшов нам назустріч.
Корвет «Ідальго» продовжував лежати на боці, виставивши напоказ обросле водоростями дно. «Сант-Яго» безпомічно крутився на місці, нагадуючи вогнище вигадливої форми.
Я не міг у це повірити. Здається, лорд Руперт збирався продовжувати бій!
Групка матросів підняла на фок-щоглі вітрила, згорнуті під час руху під зустрічним вітром; оповита димом «Русалонька» почала ковзати швидше, злегка хилячись.
Виявляється, крім нас із капітаном у кормовій частині був хтось іще.
Мружачись від проміння сонця, яке сідало, з трюму піднявся квадратнопикий пан у коричневому камзолі. Я знав: це суперкарго містер Аткінс. Участь у бою на входила до його обов'язків, тому, поки гримкотіли постріли, він відсиджувався у каюті.
Роззирнувшись і зрозумівши стан речей, старий сказав:
— Ви доста повоювали, мілорде. Не клейте дурня. Треба спускати прапор.
— Мій прапор? — здивувався Грей і розсміявся, наче почув вдалий жарт.
— Ви що, не бачите, чорт би вас забрав?!
Палець Аткінса показав кудись убік.
Дерев'яними сходинками, які вели донизу, до порохового погребу, стікала в'язка вогняна змія.
— Накажіть усім спуститися з щогл, мілорде! Хай гасять вогонь брезентом, інакше ми злетимо в повітря! Нас самим з цього боку не підібратися, ми відрізані!
Капітан гукнув матросам:
— Залишатися на своїх місцях! Коли махну рукою, брасопте реї! А ви, Аткінсе, краще допоможіть мені зі штурвалом. Скоро нам знадобиться різкий поворот.
Заламуючи руки, суперкарго заволав:
— Господи, дай розуму цьому ідіоту! За хвилину буде пізно! Там же крюйт-камера!
— Годі, Аткінсе. Чи ви думаєте, я не знаю, де на кораблі що знаходиться?
Тут мені прояснився самовбивчий план капітана. Стало зрозуміло і те, що ніяка сила лорда Руперта не зупинить.
Суперкарго став навколішки і почав молитися. Матроси на реях слідкували за піднятою рукою свого командира, не відаючи, що їх смертна година близько.
Я нічим не міг допомогти ні цим бідним людям, ні шаленцю, для якого самоповага була дорожчою за життя. Гинути разом із ними я не хотів. Не страх, але почуття обов’язку кликало мене до моєї вихованки.
Захлинаючись плачем, я злетів над «Русалонькою» — і знову опустився, не в змозі попрощатися з Рупертом Греєм. Я сів на брам-реї. Піді мною жевріли вітрила, стаючи з багряних чорними.
До нас наближалося понівечене, потворне громаддя лінійного корабля. Весь форкасл був обліплений озброєними людьми. Їх люті обличчя говорили: милосердя ніхто не дочекається. Похмурим був і адмірал, який знову замаячив на містку. Він більше не вдавав галантності. Певно, уявляв, як пояснить начальству важкі, нічим не виправдані втрати.
Сотні життів уже обірвалися, винищені свинцем, вогнем і водою; у морі продовжували гинути нещасні. Та ненажерливій долі цих жертв було замало. Головний бенкет Смерті був попереду!
Лорд Руперт випустив з-під сорочки медальйон на золотому ланцюжку, поцілував його і махнув рукою.
Матроси взялися за канати, а капітан і суперкарго, який примирився зі своєю долею, налягли на штурвал. «Русалонька» взяла поправку курсу. Тепер вона летіла прямо на «Консепсьон».
Оглушливо хруснула деревина — це зіштовхнулися кораблі. Від поштовху я злетів з реї і замахав крилами.
З іспанця летіли мотузки з абордажними гаками, щоб міцніше причепити до себе фрегат. Бідні дурні, якби вони знали…
Перші відчайдухи з криком посипалися на палубу «Русалоньки», добігли до середини судна і зупинилися. Від квартердеку їх відділяла зона вогню.