Пробуджені фурії
- Автор: Морган Ричард
- Серия: Такеши Ковач #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-238-9
- Переводчик: Виталий Ракуленко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Пробуджені фурії». Краткое содержание книги:
І це мені підходило. Люди віритимуть у те, в що хочуть вірити — гляньте-но на драних бородатих — і я ясно вловив, що Джапаридзе в минулому точно провів трохи часу на зберіганні. Не знаю, що він бачив, коли дивився на мене, але на другий вечір після виходу з Текітомури я отримав запрошення на місток, і ще до того, як наше судно вийшло з Еркезеша на найпівденнішому краєчку Шафранового архіпелагу, ми вже обмінювалися досвідом на теми «Улюблені Наливайки Новопешта» і «Як найкраще зашашличити стейки з пляшкоспина».
Я намагався не давати часу ятрити мене.
Намагався не думати про Міллспортський архіпелаг і довгу дугу на захід, яку ми від нього малювали.
Спати було важко.
Нічні візити на місток «Гайдучої доньки» давали зручну альтернативу. Я сидів із Джапаридзе й пив дешеве міллспортське мішане віскі, стежив за тим, як вантажник орав море на південь, у бік тепліших морів і повітря, духмяного від бела-трави. Я говорив так само автоматично, як комп’ютери вели наше судно його вигнутим курсом, розповідав історії зі своїх запасів про секс і подорожі, спогади про Новопешт і внутрішні райони Кошута. Я розминав м’язи лівої руки в тих місцях, що досі боліли й пульсували. Я напружував ліву руку до межі болю, що пробуджувалася від таких вправ. Прикрившись цією балаканиною, я придумував способи убити Аюру й себе самого.
Вдень я тинявся палубами і намагався якомога менше стирчати серед решти пасажирів. Вони все одно були не дуже привабливим народом — троє вигорілих і гірких на язик списантів, що направлялися на південь, може додому, а, може, просто заради сонця; гостроокий торгівець і його охоронець, що супроводжували партію олії сіткомедузи до Новопешта; молодий жрець Нового Одкровення зі старанно замотаною дружиною, котрі приєдналися до нас в Еркезеші, ще півдюжини менш примітних чоловіків і жінок, котрі трималися осторонь ще старанніше за мене й відводили очі щоразу, як до них зверталися.
Уникнути певного ступеня соціальної взаємодії було неможливо. «Гайдуча донька» була невелика: буксир, приварений до чотирьох подвійних вантажних відсіків, і потужний генератор повітряної подушки — ото і все. Від передніх палуб між вантажними відсіками тягнулися два рівні містки, ведучи до кабіни спостереження ззаду. Увесь інший життєвий простір був забитий. На самому початку було кілька сварок, включаючи одну з краденою їжею, яку Джапаридзе довелося урвати, пригрозивши, що він висадить всіх в Еркезеші, але на той час, як ми залишили Шафрановий архіпелаг позаду, всі вже більш-менш притерлися. Я кілька разів вимушено побалакав за столом зі списантами, намагаючись удати цікавість до їхніх оповідок про тяжку долю, злу фортуну й браваду ветеранів Нечищеної зони. Від торгівця олією сіткомедуз я наслухався повторюваних лекцій про економічні переваги, які мала принести аскетична програма режиму Мечека. До жерця я геть не балакав, бо не хотів морочитися з тим, де сховати його тіло.
Ми йшли досить швидко від Еркезеша до затоки й по дорозі не бачили жодних ознак шторму. Я й незчувся, як місця, де я зазвичай думав свої думи, стали зайняті іншими пасажирами, що повиходили назовні, щоб насолодитися теплою погодою і сонцем, під яким можна засмагнути. Та вони й не винні — небо синіло від обрію до обрію, Дайкоку й Хотей чітко виднілися у височині, сильний бриз із північного сходу робив спеку приємною й піднімав бризки зі скуйовдженої поверхні моря. На заході хвилі біліли гребенями й ледь чулися ген на великих вигнутих рифах, що віщували неминучий підйом берегової лінії над водами Кошутської затоки далі на півдні.
— Прекрасно, правда? — прозвучав неподалік мене тихий голос.
Я зиркнув убік і побачив жерцеву дружину, що, попри погоду, і досі була обмотана шарфом. Вона була сама. Закутана в шарф, що затуляв усе нижче губів і вище чола. Видима частина її обличчя була зведена вгору до мене. Від незвичної спеки на ньому виступили намистинки поту, але жінка не здавалася невпевненою. Вона зачесала волосся назад, щоб навіть і тінь його не вибилася з-під тканини. Дуже молода, певно, нещодавно вийшла з підлітків. Я також усвідомив, що вона вагітна.
Я відвернувся, губи раптом стислися.
Зосередився на краєвиді за поручнем.
— Я раніше ніколи не подорожувала так далеко на південь, — продовжувала вона, коли побачила, що я не збирався відповідати на її перший хід. — А ви?
— Було.
— Воно завжди так спекотно?
Я знову хмуро глянув на неї.