Балтазар прибуває в понеділок
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Йосип Фельдштейн
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Балтазар прибуває в понеділок». Краткое содержание книги:
— Добре! Поки що я не наполягаю, щоб ви мені сказали, хто вам про це повідомив. Перейдемо до іншого: я хотів би вас запитати, чи не відома вам жінка з чарівним голосом?
— Ні! Такої не знаю.
— І не чули нічого, що про неї говорять?
— Ні, пане.
Дуку перервав допит Корбяну, бо в цей час відбулася подія, яка вимагала його присутності в іншому місці.
У той час, як Дуку разом зі своїми помічниками намагався ввійти в квартиру Попеску-Финтииару, хтось із міста подзвонив у комутатор готелю «Антене Палас», бажаючи зв’язатися із Балтазаром у його номері. Це було вперше, що йому хтось дзвонив. Розмова зводилася лише до одного слова, що його вимовив той, хто дзвонив: «Уранус!»
За кілька хвилин Балтазар повідомив, що виїздить, і просив негайно подати йому рахунок. І менше ніж за півгодини у чималому вантажнику його великої машини було повно чемоданів. Перше, ніж сісти за кермо, Балтазар роздав щедрі чайові портьє і всім тим, хто допомагав йому носити вантаж.
— Ви їдете додому, пане Балтазаре? — спитав його один із розсильних, який добре говорив по-французьки.
— Ні! На Мамаю.
І дійсно, виїхавши з Бухареста, Балтазар ринувся на своєму «форді», який викликав цілковитий захват, до Констанци, женучи зі швидкістю понад сто кілометрів на годину. Він був майстром керма, та й машина слухалася його, виконуючи команди з покорою добре натренованої тварини. Та ті, що їхали вслід за ним, були не менш вмілими водіями, так що до місця призначення «форд» ні на секунду не зникав з їхнього поля зору. Вони по радіо кожну чверть години доповідали, як протікає гонитва.
Прибувши до Мамаї, Балтазар зупинився в готелі «Сплендід». На превеликий Богданів подив, — бо йому довірили керівництво оперативною бригадою, — Балтазар не мав труднощів щодо одержання номера, хоч то було в розпалі сезону і всі готелі були заповнені іноземними туристами. Виявляється, що номер йому було заброньовано заздалегідь.
Хто саме забронював, ніхто з службовців готелю не міг йому пояснити. Богдан сам себе питав: може, то та сама особа, яка підняла Балтазара по тривозі «уранус!» Спочатку Богдан гадав, що те слово може мати лише один зміст: тривога! Він так міркував: Финтинару, мабуть, до того, як покінчити самогубством, повідомив по радіо резидента, а той, у свою чергу, попередив Балтазара, що той також у небезпеці. Охоплений панікою, Балтазар поспішив спакувати речі, вирішивши втекти, поки не пізно. Та коли він побачив, що «форд», замість того, щоб їхати до західного кордону, до Недлаку, — прикордонного пункту, через який він прибув, — дійсно жене до моря, він зрозумів, що помилився, що його припущення було помилкове. Коли б «уранус!» означало дійсно тривогу, небезпеку, то Балтазару, без сумніву, було б не до того, щоб валятися на пляжі в Мамаї. Інакше кажучи, «уранус!» мало якесь інше значення. Але яке? Припускати можна було все, хоч найвірогіднішим здавалося те, що Балтазар поїхав до Мамаї, щоб з кимось зустрітися. Та чого б він не поїхав, а очевидно було одне: за Балтазаром треба пильно стежити.
І Богдан вжив усіх необхідних для цього заходів.
Увечері Балтазар, повечерявши в ресторані, піднявся у свій номер на другому поверсі. Але перед цим він сходив по пляшку віскі. У вікнах його кімнати світилося майже до півночі, потім світло було вимкнено, безперечно для того, щоб показати, що стомлений Балтазар ліг спати.
Вранці Пічоруш попрохав одну дівчину з сріблястим фарбованим волоссям, яка працювала в готелі, щоб вона спитала в Балтазара по телефону, чи не треба подати йому сніданок до ліжка? Дівчина дуже довго дзвонила, але ніхто їй не відповів.
— Мабуть, він уже пішов на пляж, — сказала блондинка, навмисне вимовляючи слова з іноземним акцентом, щоб звернути на себе увагу Пічоруша.
Але це припущення блондинки не переконало Пічоруша, по-перше, тому, що люди, які стежили за Балтазаром, не бачили, щоб він ішов з готелю, а по-друге, якщо він дійсно пішов на пляж, то ключ від кімнати мав бути в портьє. А тому Пічоруш зробив висновок, що Балтазарове мовчання можна пояснити лише тим, що він ще спав після випивки або якось зумів вийти з готелю непомітно для тих, які за ним стежили.
Він не знав, що йому зараз робити, і подзвонив Богданові:
— Товаришу капітан, мені здається, що Балтазар втік.
«Якщо старий довідається про це, — вилає мене», — подумав відразу Богдан, і тільки згодом поцікавився подробицями. На жаль, Пічоруш нічого певного не міг сказати.
— Чекай на мене в готелі, прибуду через п’ять хвилин.
І справді, через п’ять хвилин Богдан постукав у двері