Гуцули у Визвольній боротьбі
- Автор: Горбовий Михайло Іванович
- Серия: Українська воєнна мемуаристика #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Державна картографічна фабрика
- ISBN: 978-966-2024-47-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Гуцули у Визвольній боротьбі». Краткое содержание книги:
Події відбуваються на території сучасних Закарпатської, Івано-Франківської, Кіровоградської, Львівської, Одеської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької областей, а також у Молдові, Придністров'ї і Румунії.
Чимало було таких, ідо їх після арештування побили добре і звільнили, інших ще більш побили та й повезли у тюрми.
Биття виглядало так.
У Жаб'ю перегинали на поруччя, що було при дорозі, й так били до втрати пам'яти. Декому, як-от Го… (нерозбірливо) Ром. Ів., давали насамперед кулаком у вухо так, що тижнями не чув нічого або й навіки оглух, опісля вже били.
У селі Голови це виглядало інакше. Там перших арештованих, біля 14, привели до громадської канцелярії й поставили рядом попід стіни. Тоді йшов один підофіцер ("спеціяліста") і кожного по черзі бив кулаком у живіт, у "мацька", як вони казали. Від того удару запирало дух у грудях, страшенно боліло й хотілося пити води. Потім йшов другий і кожного бив кулаком у ніс, щоби пустити кров, при чім приговорював: "Hex сен лєє крев з кабана-большевіка. Он хцял України большевіцкей?" — після чого йшли різні додатки, як-от: "Курва ці мать, курви синє" і т. Їн. Коли пішла з носа кров, кидали чоловіком до землі, ставали йому по двоє на руки і ноги, один держав за голову або ставав на шию, а двох било руками або биківцями. Щоб битий не кричав, давали йому під лице його ж капелюх, у який стікала з носа кров, щоб він аж захлинався, давився нею. Притім кати приговорювали: "Пій, курви синє, шляк цєн трафі!"
Били аж до утрати притомности, а тоді брали за руки й ноги і кидали, мов мішок, у кут хати, одного на другого, на купу. Коли так усіх перебили, зливали їх ведрами води, щоби очуняли, і знову били й зливали водою по три-чотири рази. Навіть наймолодшого з арештованих, Понеполєка Дм. (18 літ), били й відпивали водою чотири рази.
Кров битих прискала по стінах, зливала долівку, тіло рвалося на шматки (факт), биті умились у власній крові, а кати реготалися, придумуючи всякі гидкі прізвища. Офіцери не тільки приглядались, але сами помагали катувати, як котрий із рядовиків змучився (м. Їн. офіцери Марцінковскі, Гадзіньскі).
Ще й сьогодні, по 20 роках, можна бачити у декого з тоді побитих людей синяки та чорно-сині ями на тілі. А такі, як Дроняк Микула, Дроняк Михайло Мик., Дроняк Іван, Гнатюк Юра іще мають у себе куски засушеного власного тіла, що тоді повідпадало. Так побитих людей гнали [в] недалекий потік, щоб обмилися від крови і грязі, а потім замикали в холодний льох, звідки цілу ніч доносилися зойки і стогони, а часом і крики, бо катам мало було — дехто з них ще вночі забігав у льох, щоб побити ще кого попало, насититися кров'ю.
У інших селах арештованих впихали між росохи (зрослі або роздвоєні дерева), щоб не міг і рушитись, і так били до безпам'яти. Кожний відділ мав інші методи катування.
У Зеленому було ще інакше. Там одна польська сотня (компанія) насамперед перевдяглася потайки в гуцульські одяги, зрабовані в інших селах, а потім зайшла в село від сторони границі, пускаючи чутки, що, мовляв, це прийшли повстанці із Закарпаття на поміч, тож треба помагати і місцевим. Декотрих стрічних Гуцулів примусили нести свої скоростріли тощо. Із другої сторони напроти тих перебраних стала наступати інша польська компанія — "на бій з повстанцями". Перебраним удалось за той час спровокувати кільканадцять гуцулів, а коли одна і друга військова частина зійшлися разом, тоді одні й другі стали жорстоко катувати Гуцулів.
Всі ті катування (нерозбірливо) та арешти тривали кільканадцять днів. Опісля стали відсилати людей частинами в Косів. По дорозі місцеві постерунки жандармерії уважали за свій обов'язок і собі бити арештованих скільки влізло. Наприклад, на постерунку жандармерії в Соколівці жандарми люто били скованих Гуцулів, позапихали їх попід ліжка й, скованих, держали до рана, знущаючись цілу ніч над ними. Досвітком дали їм у руки рискалі, щоб копати ями для себе, бо хотіли їх постріляти. Та, видно, щось їм перешкодило у тім. Після 1 травня перші групи арештованих прибули в косівську тюрму. Тут уже сидів Горбовий Михайло Іванович, якого при арештуванні у Косові жандарми тяжко побили прикладами крісів. Через те й не везли вже його в с. Голови, чого жадав капітан карної експедиції, бажаючи ним потішитися.