Історія України-Руси. XI - XIII вік
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #2
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. XI - XIII вік». Краткое содержание книги:
У другому томі аналізується міжнародне становище, політичний та економічний розвиток Київської Держави, окремих її земель - Київської, Турово-Пінської, Чернігівської, Переяславської, Волині, Побужжя, Галичини, Угорської Русі, а також Степу в XI - XIII ст. Для істориків, археологів, етнографів, філологів, усіх зацікавлених рідною минувшиною.
52) Іпат.с. 280.
53) Іпат. с. 281.
54) Іпат. с. 282-3.
55) В Лавр. с. 312: „на туже весну придоша к нему Угри, и поиде к Кыеву”. Але при кінцї марта Ізяслав був уже в Київі, і 2 квітня, в великий понедїлок Сьвятослав Ольгович ішов на поміч вже вигнаному Юрию (Іпат. 292); порівняти похорон Ростислава в Переяславі 6/IV, в присутности иньших Юриєвичів, що вже повтїкали перед Ізяславом з своїх волостей за Днїпро — Іпат. с. 289 і 290.
56) Лїтописець так переказує його відповідь дружинї: „ви вийшли за мною з Руської землї, позбавивши себе своїх сїл і свого майна („своихъ жизний”), і я теж не можу зректи ся своєї дїдївщини і батьківщини — або голову положу, або здобуду свою отчину і ваші маєтки! Коди мене дожене Володимир а своїм військом, побачу божий суд — як мене Бог з ним розсудить; коли стріне Юрий — побачу божий суд з ними — як мене з ними Бог розсудить” (Іпат. с. 284-5). Прихильний Ізяславу лїтописець, очевидно, любуєть ся такими рицарськими висловами свого героя.
57) Під Дорогобужом нпр. стріли Ізяслава Дорогобужцї з процесією („съ кресты”) й поклонили ся, а заразом зауважили: „се, княже, з тобою чужоземцї — Угри, коби не зробили нашому місту якого лиха”. Ізяслав відповів їм: „я вожу з собою Угрів і всякого народу вояків, але не на своїх людей, а на ворогів, а ви не бійте ся нїчого'', і так „цїлувавши їх (звитавши ся з ними), відправив їх до дому. Іпат. с. 285.
58) Лїтописець при тім дає досить характеристичний образок такої контрибуції — звичайної приналежности тодїшнїх війн: „І сказав Мичанам (людям з Мичська, на Тетереві, теп. Радомисль): „дайте минї серебра, скільки вам кажу, инакше візьму вас на щит” (дам ваше місто війську на пограбленнє). Вони не мали дати стільки, скільки він казав, позберали серебро з ух і ший (нашийники і ковтки), потопили і дали Володимирку. Володимирко узяв серебро і пішов, беручи серебро во всїх містах, аж до своєї землї”. Іпат. с. 289.
59) Іпат. с. 290.
60) Іпат. с. 292.
61) Половци дикЂи с нимъ, а и тым золотомъ узводить.
62) ”велику пакость сотвориху: оно ратнии (вороги), а оно свои, и монастыри оторгоша, и села пожгоша, и огороды всЂ посЂкоша”.
63) Лїтописи означають день битви — пяток (у Київській лїтописи похибкою двічи виходить пяток, Воскр. і Лавр. виразно кажуть, що в пяток була битва), але не кажуть дати; найправдоподібнїйше се було 6 липня у всякім разї — в першій половинї липня.
64) Іпат. с. 305.
65) Се було десь коло 20 липня: в 1 Новг. дата битви під Переяславом 17 липня, а Київська лїтопись каже, що били ся два днї.
66) Іпат. с. 306, Лавр. с. 310, 1 Новг, с. 139.
67) Іпат. с. 314-8, Лавр. с. 320-2.
68) Десь на осїнь 1154 р. Виходить се з того, що висланий ним Глїб прийшов під Переяслав уже по смерти Ізяслава.
69) Сї міста належали до суперечної териториї Волини і Київщини — Погорини, як побачимо. Найбільш виразні вказівки на якісь забрані міста маємо в походї 1150 р., коли Володимирко вертаючи з походу під Київ, ”отъя городы всЂ ида” (Іпат. с. 281), і слїдом Ізяслав скаржив ся: „Володиміеръ... волость мою взялъ”. Але не можемо сказати, чи всї ті погоринскі міста були як раз тодї забрані.
70) Лавр. с. 319.
71) Іпат. с. 308-313, Лавр. с. 319-20; ширше в гл. VII.
72) Десь при кінцї 1152 чи на початку 1153 р., подробицї див. в т. VII.