Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо
- Автор: Дефо Даниэль
- Язык: украинский
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо». Краткое содержание книги:
Це була дуже приємна справа. Більше ніж за двадцять сім років мого ув'язнення це була моя перша ' серйозна спроба вернути собі волю. Я дав своїм посланцям запас хліба та родзинок, достатній для них на багато днів, а для решти іспанців — на тиждень. Ми умовилися з ними, що, вертаючись, вони подадуть мені сигнал, щоб я здалеку міг пізнати їх човен. По тому я побажав їм щасливої дороги, і вони відпливли. Вийшли вони при свіжому вітрі, під повним місяцем, за моїм підрахунком, десь у жовтні, бо, загубивши точний лік дням та тижням, я не міг уже його поновити і не був навіть певен, що правильно зазначив я роки в своєму календарі. Перевіривши, проте, його згодом, я переконався, що в роках не помилився.
Вже з тиждень я чекав своїх подорожників, коли зо мною трапилась чудна й несподівана пригода, подібної до якої не чувано, мабуть, в історії.
Я якраз міцно спав у своєму притулку, коли до мене вбіг П'ятниця, голосно гукаючи:
— Господарю! Господарю! Вони їдуть, їдуть!
Я вмить зірвався з свого ліжка, похапцем одягся, переліз через огорожу і, не думаючи про небезпеку, вибіг у лісок, який, до речі, так розрісся на той час, що його правильніше було б назвати лісом. Не думаючи про небезпеку, я, всупереч своєму звичаєві, не взяв з собою ніякої зброї і був дуже здивований, коли, глянувши на море, побачив миль за п'ять від берега човен з трикутним парусом. Під сприятливим вітром він швидко наближався до острова, йдучи не від суходолу, а з південного боку. Я покликав П'ятницю й наказав йому сховатись у ліску, бо це були не ті, кого ми чекали, і ми не знали, чи це вороги, а чи друзі. Тим "асом я вернувся додому по підзорну трубу. Приставивши драбину, я, як завжди, виліз на горбок, щоб краще роздивитись навколо, не даючи себе помітити. Не встиг я туди злізти, як зараз же побачив корабель, що стояв на якорі біля південно-східного краю острова, миль за вісім від мого житла і не більше ніж за п'ять миль від берега. За моїми спостереженнями, корабель був англійський, та й човен, як я побачив тепер, був англійський баркас.
Не можу висловити, як це збентежило мене. Радість, яку я почував, бачачи англійський корабель, радість близької зустрічі з моїми земляками і, виходить, друзями, була така велика, що описати її я не можу. Разом з тим якесь таємне передчуття, якого я нічим не міг пояснити, застерігало мене. Передусім мені здавалось дивним, що англійський торговельний корабель зайшов у ці місця, що, як мені було відомо, лежали осторонь від усіх морських торговельних шляхів Англії. Я знав, що його не могла загнати сюди буря, бо останнім часом бур не було. Якщо це справді були англійці, то, напевне, вони з'явились сюди не з добрими намірами, і мені краще було сидіти, як і досі, ніж потрапити в руки розбійників та вбивць.
Хай ніхто не нехтує таємничим передчуттям, що перестерігає нас про небезпеку, навіть тоді, як вам здається, що немає ніяких підстав чекати її. Що передчуття бувають у кожного з нас, не буде заперечувати жодна хоч трохи спостережлива людина. Ці внутрішні голоси, безперечно, є вияви невидимого світу і доводять існування зносин між душами. І коли цей таємничий голос перестерігає нас про небезпеку, то чому не припустити, що він іде від доброзичливої до нас сили — чи вищої, чи нижчої та підвладної, все одно, — і що його нам дано для нашого ж блага?
Цей випадок зо мною якнайкраще підтверджує правильність цього міркування. Якби я тоді не послухався таємничого голосу, що застерігав мене, то неминуче загинув би або, в кожному разі, потрапив би в іще більшу скруту, як ви це незабаром побачите.
Скоро я побачив, що баркас наблизився до берега, ніби вибираючи місце, де краще причалити. На щастя, ті, що сиділи в ньому, не помітили бухточки, де я колись причалював з плотами, і причалили в іншому місці, приблизно за півмилі від неї. Кажу «на щастя», бо якби вони причалили в тій бухточці, то опинилися б коло самісінького мого порога, вигнали б і, напевне, розорили б мене.
Коли човен причалив і люди вийшли на берег, я з задоволенням побачив, що це були англійці, принаймні більшість із них. Одного-двох я, правда, прийняв за голландців, але потім виявилось, що я помилився. Всіх було одинадцять, при чому трьох із них привезли як полонених; у них не було ніякої зброї, і мені здалось, що всі вони були зв'язані. Я бачив, як четверо чи п'ятеро, що перші вистрибнули на берег, тягли їх із баркаса. Один із полонених дуже жестикулював і благав про Щось. Він, як видно, був у розпачі. Двоє інших теж говорили щось, здіймаючи руки до неба, проте поводились стриманіше.