Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
А тим часом Ламме, тягаючи своє черево по місту, марно шукав свою дружину.
Одного ранку Уленшпігель сказав йому:
— Ходи зі мною, засвідчимо свою пошану одній високородній, вельможній, могутній, грізній персоні.
— А ця ж персона скаже мені, де моя дружина? — запитав Ламме.
— Як знає, то скаже, — відповів Уленшпігель.
І вони пішли до Бредероде, Геркулеса-гульвіси.
Він був на подвір’ї свого замку.
— Чого тобі від мене треба? — запитав він Уленпшігеля.
— Поговорити з вами, вельможний пане, — відповів Уленшпігель.
— Говори, — сказав Бредероде.
— Ви прекрасний, хоробрий і могутній рицар, — почав Уленшпігель, — ви задушили колись одного француза в панцирі, — наче слимака в шкаралупі. Але ви не тільки сильні й хоробрі, не бракує вам і розуму. То скажіть, будьте ласкаві, нащо ви носите оцю медаль з написом: «Вірні королю до жебрацької торби»?
— Еге ж, — запитав Ламме, — навіщо, вельможний пане?
Бредероде не відповів, а лише дивився на Уленшпігеля. А той вів далі:
— Чому ви, благородні сеньйори, хочете бути вірними королю аж до жебрацької торби? За які особливі милості? За яку особливу його ласку? То чому ж, замість бути йому вірними до жебрацької торби, не відібрати в цього ката все награбоване в нашій країні, щоб він сам мусив бути вірний жебрацькій торбі?
І Ламме кивав головою на знак цілковитої згоди.
Бредероде пильно оглянув Уленшпігеля своїм гострим поглядом і усміхнувся, побачивши в його обличчі щирість.
— Якщо ти не шпигун короля Філіппа, — сказав він, — то ти добрий фламандець, і я тебе винагороджу за те і за друге.
Він повів його до буфетної, а дорогою так скубнув за вухо, що аж кров бризнула.
— Це тобі за шпигуна, — сказав він.
Уленшпігель ні пари з уст.
— А принеси-но, — звернувся він до служника, — дзбан глінтвейну.
Служник приніс дзбан із запахущим вином і великий келих.
— Пий, — сказав Бредероде, — це для доброго фламандця.
— Ах, добрий фламандцю, — сказав Уленшпігель, — твоя мова — як це вино запахуща. Святі в раю не говорять такою мовою.
Потім, випивши половину келиха, він передав решту Ламме.
— А це ж що за товстун, — запитав Бредероде, — який ні за що ні про що отримує нагороду?
— Це мій друг Ламме, — відповів Уленшпігель, — який щоразу, коли п’є глінтвейн, гадає, ніби ось-ось знайде свою дружину.
— Атож, — озвався Ламме, з насолодою тягнучи вино з келиха.
— А куди ж ви тепер прямуєте? — запитав Бредероде.
— Ми йдемо, — відповів Уленшпігель, — шукати Сімох, які врятують землю фландрську.
— А хто ж вони такі? — запитав Бредероде.
— Як знайду їх, то тоді й скажу, — відповів Уленшпігель.
Та Ламме, веселенький від випивки, сказав:
— Тілю, ходімо шукати на місяці мою жінку.
— Скажи, щоб поставили драбину, — відповів Уленшпігель.
Був травень, зелений травень, і Уленшпігель сказав до Ламме:
— Ось і прекрасний травень! Синіє чисте небо, радіють ластівки, рожево набубнявіли від соку бруньки на деревах, земля від любові мліє. Саме пора вішати й палити за віру. Вони вже тут, славні, добренькі інквізитори. Які благородні обличчя! Вони мають право карати, ганьбити, віддавати до рук світського суду, виправляти у своїх в’язницях, — прекрасний місяць травень! — кидати в тюрми, провадити процеси, не додержуючись законів, палити, вішати, стинати голови, закопувати живими в землю жінок і дівчат. Зяблики співають на деревах. Славні інквізитори гострять зуби на багатих. Бо король же їхній спадкоємець. Гей, дівчата, танцюйте на луках під звуки скрипок і сопілок. О прекрасний травень!
Попіл Клаасів бився в груди Уленшпігеля.
— Ходімо, — звернувся він до Ламме. — Щасливий той, хто в ці чорні дні збереже серце чисте і високо триматиме свій меч.
Одного серпневого дня йшов Уленшпігель по вулиці Фландрській у Брюсселі повз будинок Яна Саперміллементе, так прозваного через те, що його дідусь по батькові, як, бувало, розгнівається, то й лається цим словом, щоб не вивергати хули на священне ім’я Господнє. Той Саперміллементе був великим майстром гаптувального ремесла. Однак він давно оглух та осліп від пияцтва, і замість нього гаптувала сеньйорам камзоли, плащі, пантофлі його жінка, стара, злюща відьма, а вродлива донька допомагала їй у цій вигідній роботі.