Миколаївське небо
- Автор: Астров-Чубенко Вячеслав, Бакк Ольга
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Зелений Пес"
- ISBN: 966-2938-17-6
- Переводчик: Василь Фляк
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Миколаївське небо». Краткое содержание книги:
У розповідях цієї збірки — душа Миколаєва. Така, як її відчули кращі фантасти міста. Знайома й парадоксальна, кумедна й до щему тужлива.
Завжди різна. Завжди — фантастична.
Розгорнувши книжку, ви відкриєте для себе новий, паралельний Миколаїв. Місто, де давно облаштувалися схожі на нас інопланетяни. Де відбулася перша антирекламна революція. Де минуле й сьогодення вступили в сутичку за право володіння світом, а сталкери влаштовують пікнік на узбіччі Намиву.
Готові до подорожі, яку запам’ятаєте надовго?
Тоді — перегортайте!
На жаль, я не лірик, і допомогти полковникові не зміг, зате Галушка виявився на висоті — переклав щиросердечні переживання полковника поетичною мовою. На місцевій студії закатали болванку з піснею: «Прийди, прийди, Христю, на галявину під дубом…» у виконанні полковника. Я розрахував траєкторію і відправив увесь пакет інфи у вигляді зашифрованого радіосигналу прямо в саме «серце» зірки.
Наступного дня опівдні прокидається полковник від свербіння в носі — виявляється, сонячний зайчик турбує полковника. Чхає полковник і остаточно прокидається. Сідає на постелі, а зайчик — стриб на стіну й давай відсвічувати букви: «Я йду».
— Треба Галушці пряника дати за спритність, — каже полковник, роблячи потягеньки, і бачить, як розсуваються стулки вхідного люка, а на порозі Галушка стоїть. — Твої штуки? — запитує полковник, вказуючи підборіддям на стіну.
— Хіба що її. А так більше нема кому, — каже Галушка і, відійшовши убік, пропускає в спальню неймовірної краси жінку в легкому вечірньому платті. Жінка труситься від холоду, долонями потираючи плечі, покриті ципками. Вогненно-руді кучері сплутані.
— Христю, — шепоче в паніці полковник. — Господи, я на тебе так чекав, так чекав, — і прикладає долоні до серця.
— Це я тебе з учорашнього вечора на галявинці під дубом чекала, змерзла, — відповідає жінка у вечірнім платті. — Сходила, називається, у ресторан. Добре, хоч признав.
— Та хіба ж тебе можна не признати! — вигукує полковник. — Я тебе саме такою й уявляв!
— Добре, на перший раз вибачаю.
Сонячний зайчик перестрибує зі стіни на її посиніле обличчя. І раптом з її волосся на всі боки з дзенькотом тисяч дзвіночків повільно розлітаються іскорки. Коли вони осідають, то в жінки більше не видно ні синюшності, ні ципок; волосся завите в стильну зачіску. І головне, обличчя її грає усмішкою.
— Уставай, лежню, полуднати пора, — ласкаво співає жінка.
Потім вона повертається до Галушки і, куйовдячи рукою його нечесане волосся, каже: — Достойний Галушко, будь ласка, замов нам із паном полковником столик на двох у ресторані. І ще. Підбери собі більш підходяще ім’я, я розгляну варіанти…
А потім гуляли весілля… Боже, яке це було шоу!!! Мій «Феррарі» був прикрашений різнобарвними стрічками й голограмою весільних кілець, ми носилися по всій галактиці, молодята раділи, як діти, особливо, коли я сильно гнав.
— Істинно, гонщик, — задоволено крякав полковник. — Хочу, щоб мої хлопці швидше навчилися так само гнати.
— Хіба що Бог дасть, а хлопці — що за вольниця? — суперечив йому Богдан.
— Правильно, коли Бог дасть, — погоджувався полковник. — А кому не дасть, тому моя зірка допоможе! Чи не так, зіронько моя ненаглядна? — грайливо запитував полковник у жінки й цілував її взасос, бгаючи своїми величезними долонями фату.
— Так, мій полковнику, так, мій миленький, — погоджувалася з ним Христина…
От така-от історія.
У принципі, моя місія виконана. Я б давно залишив планету, але мені не вдається поставити крапку в програмі за курсом навчання молодих гонщиків — доводиться за сумісництвом працювати листоношею, тому що весь час хтось відволікає мене проханнями відіслати зірці зашифрований радіосигнал. Доведеться додатково відкривати курси листонош. Думаю, це заощадить час і я незабаром зможу, нарешті, продовжити свою експедицію.
А хлопці у полковника, що треба, бойові — істинно гонщики! По закінченні моєї експедиції з такою командою не соромно буде навести лад у Загальногалактичній Федерації Спорту. Як то кажуть, чим більше буде нас, тим менше їх.
м. Миколаїв, 1.06.2004
В’ячеслав Астров-Чубенко
ЗАХИСНА РЕАКЦІЯ
Коли Андрійчук приїхав на місце, машина вже догоріла. Але навіть у цьому зім’ятому обгорілому трупі, він упізнав нову марку БМВ. Як завжди, асфальтівка була перекрита й навколо аварії скупчилася міліція. Андрійчук вийшов з машини.
— Ну, що тут у вас? — запитав він одного сержанта.
— Ви не повірите, товаришу капітане, — з ентузіазмом почав рудий амбал, — Живописець розбився!
Андрійчук підійшов ближче і пригледівся до купки попелу, що була колись людиною, точніше — нелюдом. Знаменитий Живописець, на якого вже п’ять років безрезультатно полювали майже всі «органи». В отроцтві — маніяк і насильник, згодом — платний кілер. Тлумачення клички було ще красномовнішим, хоч і конкретнішим, аніж сама кличка — Живописець — тому що пише… писав по живому. І тепер він влаштував правосуддю майже те ж саме, що й Коперник Святій Інквізиції — помер без суду та слідства.