Хлопчик і тінь

— Pax! Pax! — відповідали дванадцятеро, і їх пропускали далі, в чорні кам'яні печери.

Та от вони кинули мішок на землю, мабуть, комусь під ноги («Щоб вас трясця кидала!» — застогнав Сиз), і один із дванадцяти, як із гармати, випалив:

— О великий сокрушитель скель і спалитель лісів, найсильніший і найхоробріший цар під землею і на землі, наш безсмертний Магава Перший! Твоє повеління ми виконали: ось коло твоїх ніг той жалюгідний карлик, що хотів розвідати «чому?».

— Pax! Pax! — наче залізом зашкребло об камінь.

Хтось тяжко звівся і вп'явся очима у своїх підданих.

— А де той менший карлик, який теж осмілився ступити з ним за річку, в мої володіння? — гримнуло кремінним голосом.

Неважко було зрозуміти, що то озвався у гніві не хто інший, як сам Магава Перший.

Довго-довго висіла грізна мовчанка, аж камінь закришився під поглядом Магави. Знов рахнуло й зашкребло над головами, і на гнівний жест вождя гурт дванадцяти швидко забелькотів про те, що вони, недостойні піддані, все зробили, щоб виконати повеління сокрушителя: сімнадцять разів оббігли круг озера, хотіли враз і негайно схопити меншого карлика, та схопити його не можна було ніяк: він сидів на воді, в довбанці.

А вода…

І тут Сиз почув про воду щось дуже химерне. Виходить, «сокрушителі» найбільше бояться живої води, бояться її, як лихий вогню. Бо колись їм прамати, якась печерна Гаргара, що викрадала людей, сказала: «О мої любі кам'яні діти! Ніколи й ніде не підступайте до води — вода для вас небезпечна, вона вас проковтне й втопить. Ніколи й ніде не торкайтесь живого вогню, він вас спалить. Ходіте сушею, ходіте скелями і лісами, несіть на стрілах чорний вогонь, а в серці печерну безстрашність — і вас ніколи й ніхто не поборе ні під землею, ні на землі».

Сиз хоч і спав, та тут нашорошив вуха і став потихеньку накручувати собі на вус про ту живу воду і страшний для них білий вогонь. А що воно за «сокрушителі», що то за лиха сила і як від неї спекатися, — про все це ще треба було гарненько помислити й поміркувати.

Одне слово, виходило, що меншого карлика (а Сиз догадався, що то мова про Чублика) розбійники так і не спіймали.

Магава Перший довго і грізно дихав, ганяючи перед собою вітер.

Нарешті повелів:

— Киньте його в темну яму-печеру, розв'яжіть його і пильнуйте у два ока, щоб було рах-рах! А завтра — на допит.

— Pax! Pax! — відповіли дванадцятеро.

Сиза потягли у мішку і кинули в якусь чорну яму. «А розв'язати? — забурчав сонний Сиз. — Що ж ви, гемони, не виконуєте повеління свого ж ідола?»