Останній із небесних піратів
- Автор: Стюарт Пол, Рідел Кріс
- Серия: The Edge Chronicles: The Rook Trilogy #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга – Богдан
- ISBN: 966-692-588-5
- Переводчик: Віктор Колісниченко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Останній із небесних піратів». Краткое содержание книги:
Тим часом у Темнолісі узурпатор Вокс Верлікс вигнав із Нового Санктафракса Найвищого Академіка і захопив владу. Тепер він за допомогою страхітливих сорокух і Сторожів Ночі утримує у страху і покорі народи Світокраю.
У книзі «Останній із небесних піратів» ми знову зустрічаємося із капітаном Живчиком і дізнаємося про його трагічну загибель.
— Дякувати Небу! — прошепотів він. — А я вже був подумав, ніби втратив тебе.
Капітан Живчик скочив на ноги. Він стояв рівно випростаний, мовби ніколи й не горбився. Тягар літ начебто спав з його пліч, молодечим вогнем заблищали очі.
— До роботи! — покликнув він дужим голосом. — Підготувати «Небесного гарцівника» до польоту!
Блукай-бурмила як один кинулися кожен на своє місце. Живчик пішов за їхнім прикладом. А Рук зостався полишений на самого себе. Він хутко оббіг «Небесного гарцівника», оглядаючи буфети і шухляди, зазираючи з палуби до трюмів і спостерігаючи, як блукай-бурмила шастають сюди-туди, заклопотано рихтуючи великого корабля небесних пірат і в до польоту.
Вемеру подалася на камбуз, під чардак. Руммель розгорнув головне вітрило, доскіпливо перевіряючи, чи не подерлося де полотно. Верало переглядала мотузяні снасті. Міїру та Лум видерлися на балюстради: перший — з лівого, другий — з правого боку, відтак полізли по такелажу, перевіряючи його придатність і допевняючись, чи справні, чи бездоганно наладнані гирі та стерно. Віїґ подерся на щоглу, додивляючись, чи не підгнила десь деревина цієї височезної колони, чи не виказує вона своєї втоми тріщиною, хоч би й з волосину завтовшки, і вже доліз до самого марса на верхівці.
Позад себе Рук зачув якесь сичання і тихе гуготіння. Зацікавившись, що б воно могло бути, пішов на ті звуки і натрапив на самого Живчика: капітан, засунувши голову між пруття центральної люльки, пильно вдивлявся у поверхню літай-каменя. Поруч нього Моллін регулювала полум’я пальників.
— Як там літай-камінь, цілий? — запитав Рук. Живчик відхилився від літай-каменя і роззирнувся.
— На ньому не видно прикмет кам’яної хвороби, — оголосив він.
— Чудова новина! — вигукнув Рук. — Можна летіти!
— Справді, можна, — погодився Живчик. — Тільки слід поквапитися. Боюся, тамта невидима хвороба все ж устигла вразити літай-камінь.
Рук насупився.
— Звідкіля? Як?
Живчик описав рукою широку дугу в повітрі.
— А через нашу залогу, — пояснив він. — Ти ж їх чув. Більшість із них колись працювали на бортах небесних кораблів. Небезпека ось у чім: котрийсь звір може бути носієм жахливої недуги — а то й усі вони.
Рук затремтів із жаху.
— А як же нам це визначити? — запитав він.
— Даремна праця, — відказав Живчик. — Може, літай-камінь уже заражено. А може, ще ні. Звісно, що ближче ми підлітатимемо до хворої санктафракської скелі, то більший буде ризик. Не ошукуйся, Руку: це подорож лише в один кінець. Назад «Небесний гарцівник» уже не повернеться. Нам треба тільки жити надією і молитися, аби він протримався, поки довезе нас до Вежі ночі.
— Воля Землі та Неба! — промовив Рук. Обличчя йому видовжилося і зблідло.
— Але веселіше, хлопче! — підбадьорив Живчик, ляснувши Рука по плечу. — Ми ж бо на порозі великої пригоди. Ходи-но зі мною!
Капітан відвернувся і, залишивши Моллін клопотатися коло літай-каменя, заквапився вузьким проходом, що огинав брилу, до носової частини; і ось уже вибіг по кількох східцях на капітанський місток, до штурвала. Схопивши в руки велике штурвальне колесо, відпустив запобіжний важіль. Тоді випробував, один по одному, окремі польотні важелі з кістяними ручками і переконався, що мотузки розкручуються безперешкодно; нарешті для спроби заходився підіймати й опускати вітрила та гирі — останні приготування до польоту.
Він ще порався, коли залунали, один по одному, переливчасті поклики блукай-бурмил; звірі доповідали: чергова частина великого піратського корабля перебуває у задовільному робочому стані. Коли ж і останній з них — Віїґ із марсового гнізда — гукнув униз, що, мовляв, щогла годиться для небесного польоту, Живчик радісно сплеснув руками.
— До відльоту готуйсь! — зикнув він. — Викидаємо якірного ланцюга!
— Ве-ве! — водно ревнули блукай-бурмила. — «Єсть!»
Здригнувшись усім корпусом і лиховісно зарипівши, «Небесний гарцівник» почав здійматися у повітря. Живчик викинув кінець якірного ланцюга, що впав, гучно брязнувши об скельну поверхню.
— Там, куди ми прямуємо, ланцюг нам ні до чого, — пояснив він усім.
Надулися благенькі, пошарпані вітрила. Корабель нахилився на один бік і поплинув геть від чорної скелі. Усе вище й вище здіймалося велике небесне судно, здіймалося тихо та повільно, аж поки раптовий вітер, налетівши ззаду, підхопив його і так навально поніс у небо, аж Рукові закрутилася голова, а в животі все перевернулося.