Почни з Чому
- Автор: Синек Саймон
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 978-966-500-769-2
- Переводчик: Вікторія Вишенська
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Почни з Чому». Краткое содержание книги:
Ця книжка — про природну модель мислення, дії та спілкування, завдяки якій лідер надихає тих, хто поряд. Кожен здатен цьому навчитися. Трохи дисципліни — і будь-який працівник (чи навіть підприємство!) зможе стати джерелом натхнення для інших, вести за собою, просувати ідеї та бачення у своєму середовищі та поза його межі. Книга написана на основі біографій реальних людей та історій розвитку компаній, які реалізували цю модель. Усі вони починали з ЧОМУ.
Так само, як ЧОМУ компанії Apple формувалося у бунтівні 1960-ті та 1970-ті роки, так і ЧОМУ будь-якої людини чи організації має своє коріння у минулому. Воно виникає у процесі виховання і набуття життєвого досвіду людини чи невеликої групи людей. Кожна окрема людина має ЧОМУ — так само, як і кожна організація. Організація, не забувайте,— це одне із ЩО, одна з матеріальних речей, зроблених засновником чи групою засновників на підтвердження свого ЧОМУ.
Кожна компанія, організація чи група, здатна надихати, починається з однієї людини або невеликої групи людей, які захотіли зробити щось більше, ніж вони самі. Як не дивно, чітко бачити своє ЧОМУ — нескладно. Для цього треба бути дисциплінованим і довіряти своєму внутрішньому голосу, бути вірним своїй меті, справі чи ідеї. Найскладніше — зберігати внутрішню рівновагу і залишатися собою. Мало хто здатний побудувати мегафон, а не просто компанію; і навколо їхньої справи гуртуються ті люди, які мають здатність надихати. При цьому в них з’являється така сила спонукати людей до дії, яку мало хто може навіть уявити. Вивчення ЧОМУ якоїсь компанії чи організації або розуміння ЧОМУ будь-якого соціального руху завжди починається з одного — із вас. МІЙ ПОВНИЙ ПРОВАЛ
Ці три місяці назавжди вкарбувалися у моїй пам’яті — з вересня по грудень 2005 року. Саме тоді я дістався дна.
Я розпочав свій бізнес у лютому 2002 року і був у неймовірному збудженому стані. Як сказав би мій дідусь, «із мене просто лився окріп і оцет». З раннього дитинства я прагнув розпочати власний бізнес. Це була американська мрія, і я жив нею. Уся моя самооцінка базувалася на тому, що я зробив цей рішучий крок — і почувався фантастично. Коли хтось запитував мене, що я зробив, я ставав у таку саму позу, як Джордж Рівз у старому телевізійному серіалі Супермен: руки в боки, груди вперед, трохи боком і з високо піднятою головою проголошував: «Я підприємець». У мене була нова роль, і я почувався ній добре. Я не був схожий на Супермена — я був Суперменом.
Як відомо кожному, хто починає свій бізнес, це фантастичні перегони. Над головою дамокловим мечем висить статистика — понад 90 відсотків но-востворених підприємств стають банкрутами у перші три роки своєї діяльності. Кожного, хто хоча б трішечки сповнений духу конкуренції, особливо того, хто називає себе підприємцем (руки в боки, груди вперед, трохи боком), ці жахливі цифри аж ніяк не стримують, а лише підливають оливи у вогонь. Сама думка про те, що ти належиш до невеличкої меншості тих, хто успішно здолає ці три роки і не потрапить у число банкрутів, робить підприємців тими, ким вони є: ними керує пристрасть, і вони відверто ірраціональні.
Минув рік, і ми відзначали цю подію. Ми не пішли з бізнесу. Домоглися першої перемоги, незважаючи ні на що. Жили мрією. Минуло два роки. Потім три. Я й зараз не дуже розумію, як нам це вдалося,— ми ніколи не запроваджували жодних належних систем чи процесів. Але, чорт забирай, ми це зробили. Я досяг своєї мети, і це єдине, що мало значення. Тепер я з гордістю думав про те, що належу до невеличкої групи людей, які можуть сказати, зі статистичним підтвердженням, що вони є власниками маленького американського бізнесу.
Четвертий рік був зовсім іншим. Відчуття новизни, пов’язане з тим, що я підприємець, вивітрилося. Я більше не ставав у позу Джорджа Рівза. Коли мене запитували, чим займаюсь, я тепер відповідав, що «здійснюю позиціонування і стратегічне консультування». Це було вже значно менш захоплююче і, звісно, втратилося відчуття участі у великих перегонах. Уже не було такої пристрасті щодо справи, а був звичайний бізнес. І реальність полягала в тому, що цей бізнес був зовсім не схожий на букет троянд.
Ми ніколи не досягали неймовірного успіху. Ми заробляли на життя, але не більше. У нас було кілька клієнтів, які входили до списку FORTUNE 500, і ми добре працювали. Я абсолютно чітко уявляв собі, чим ми займалися. Міг би сказати вам, чим відрізняємося від інших,— тим, як ми робили свою справу. Як і будь-хто у цій грі в конкуренцію, я намагався переконати своїх майбутніх клієнтів у тому, що ми робимо свою справу краще, що ми взагалі кращі, і в чому ми унікальні... і це було важко. Правду кажучи, ми вистояли завдяки моїй енергії, а не завдяки моїм діловим якостям. Але я не міг вкладати у цю справу стільки енергії усе своє життя. Я добре знав: для того, щоб бізнес функціонував, нам потрібні кращі системи і процеси.
Я був геть деморалізований. Розумів, що мав робити, але просто фізично не міг цього зробити. Коли настав вересень 2005 року, я був дуже близький до стану повної депресії. Усе своє життя я був доволі безтурботною людиною, тому коли сумував, це вже було кепсько. Але той мій стан був просто жахливий.