Джовані Трапатоні

— Вже викликаю, — знічено буркнула пані Дана та, діставши мобільний, вийшла із таксі.

— Ви не моя мама? — знов обтерши сльози, серйозно запитав таксист у пані Ганни.

— Ні, сонечко, я — не твоя мама, — співчутливо відповіла вона.

— Шкода, — тихесенько прошепотів парубок та зненацька посміхнувся. — Анжела сьогодні сказала, що вона мене не любить… Не любить і ніколи не любила. Вона за іншого зібралась заміж… Анжела каже, він, хоч і не красивий, зате куди багатший, аніж я.

— Яка Анжела? — ледь чутно запитала пані Лана.

— Із кулінарного технікуму, — знов заплакавши, пояснив таксист. — Випускниця… Найкрасивіша дівчина усього Львова… Вона вже три роки поспіль виборює титул «Міс кулінарний технікум»… Чесне слово…

— Не хвилюйся, милий, — заспокійливо мовила пані Ганна. — Ми згодні, що Анжела ця — найкраща. Лано, — гукнула вона подругу, — ти лишаєшся з ним! А ми, аби не гаяти часу, рушаємо до водокачки. Лікарі приїдуть — і ти нас доженеш. Добре?

— Добре, Ганю.

— Швидка вже виїхала, — зазирнувши до машини, повідомила пані Дана. — Ой, дівчата, гляньте, а цей хлопчик, таксист, вже заснув, — здивовано додала вона.

— Дійсно, заснув, — прошепотіла Лада, розглядаючи змучене обличчя сплячого.

— І скільки це треба випити пива, аби впасти у таку несвідомість, — незадоволено буркнула пані Лана.

— Це не пиво, пані Лано, — сумно зазначила Лада. — Це значно гірше.

— Тобто? — спантеличено запитала пані Лана. — Що ти маєш на увазі?

— Ланочко, я тобі потім розтлумачу, що до чого, — досить грубо увірвала подругу баба Ганя. — А зараз всі тихесенько виходимо з машини.

— То мені залишатися чекати на швидку? — розгублено перепитала пані Лана.

— Ні, сонечко, рушаємо всі разом, — відповіла баба Ганя, вилізши з машини. — Он, вже швидка їде, — хитнула вона головою у бік дороги. — Вони самі тут розберуться…

— Обережно, не грюкайте дверима! — скомандувала пані Дана та побігла до швидкої, яка зупинилася навпроти, по той бік дороги.

— Дано, доженеш! — гукнула баба Ганя і, поправивши капелюшок, рушила до полісменів, що стояли біля червоної огороджувальної стрічки.

— Що сталося? Що за затримка? — запитав Бравісимо, висунувши дзьобика із Ладиної сумки.

— Вже нічого. Сиди тихенько, не вилазь, — прошепотіла Лада та обережно знову засунула Тоні в сумку.

— Ладусю, подивись, я не пом’яла бальну сукню? — схвильовано запитала пані Лана, розправляючи прим’яте плаття.

— Ні, пані Лано, — у вас бездоганний вигляд, — ледь посміхнувшись, відповіла Лада, і вони помчали доганяти бабцю.

— Дівчата, стривайте, я за вами не встигаю! — захекано пробубоніла пані Дана, наздоганяючи їх.

— Дано, ти там розібралась з лікарями?

— Так, Ланочко, я їм все гарненько пояснила.

Пані Ганна озирнулась і, переконавшись, що всі її дівчата в зборі, звернулася до полісменів.

— Шановний пане, чи не могли б ви пояснити нам це жахливе неподобство?