Бурецвіт
- Автор: Ряполова Марія
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-292-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бурецвіт». Краткое содержание книги:
Тож я вирішила все забути. Втім, потім мої плани змінилися, і я вирішила приготувати трохи інше зілля.
Воно дозволяє забути, що ти робив протягом двадцяти чотирьох годин. Не назавжди забути, на наступну добу. Але мені цього було достатньо. Я випила його наступного дня о четвертій годині. Після цього, певно, знепритомніла на кілька хвилин. А коли прокинулася, то в моїй голові була дірка між четвертою годиною вчорашнього дня і четвертою годиною трьома хвилинами, що повідомив мені годинник. На столі ж лежала записка, написана моєю рукою. «Піди та будь-що віддай свою долю чародієві». Мене це спантеличило. Віддати? А мої знання? Чому?
Я стояла і не знала, чи варто собі вірити. Та що мені лишалося?
Я зібралась і пішла туди ж, де була вчора. Це я пам’ятала. Я намагалася не думати дорогою ні про що, намагалася не намагатися що-небудь згадати. Перед парадними дверима я затрималася на мить. Що я роблю?
— Лірино, стій!
Я озирнулася. До мене біг не хто-небудь, а Мереж.
— Стій! — сказав він, важко дихаючи. — Не ходи туди.
— Чому ж?
— Я подумав і так вирішив, — авторитетно промовив він.
— Он воно що.
— Так. Лірино… крім мене твоєї присяги ніхто не чув, а я скажу, що пожартував.
— Пожартував… — повторила я.
— Лірино, я ж не винен. Мені треба опановувати професію.
— Вибач?
— Лірино, я чародій. Не Моротемн, ні. Я інший. Я чародій-початківець, розумієш?
Я похитала головою.
— Ти була моїм іспитом на зрілість.
Я ніби розуміла, про що він, але якось не до кінця.
— Я просто скажу, що нічого не було. І все. І цим усе скінчиться. Я… піду до іншого чародія на практику. Розумієш? Просто йди додому. Нічого не трапиться.
Може, це мене і підбадьорило би, та сама я собі наказала піти й віддати долю.
— Іди додому. Причому «будь-що».
— Лірино… ну? — він в очікуванні вглядався в моє обличчя.
Ця людина вже обманула мене раз. Чи варто йому довіряти?
Господи, що ж я робила вчора після четвертої?
— Лірино, ти що, дивна?
Може, це мій єдиний шанс. Та в записці було сказано: «будь-що».
— Вибач, Мереже, але вже пізно.
— Що? Ні…
— Вибач.
— Ти з глузду з’їхала, — похитав він головою.
Я прочинила двері й увійшла.
— Ну, нарешті, — промовив чародій десь поруч із темряви.
— Моротемне, що ж ви оце стережете людину в під’їзді, мов якийсь злодій, а не чекаєте у вітальні?
— Ваше рішення?
— Я…
— Ну?
— Віддаю свою долю, — випалила я.
— Чудово.
20
Я прокинулась у своєму ліжку від того, що дзеленчав телефон.
Голова була важезною, думки в ній не ворушилися.
— А… алло…
— Лірино! — вискнув хтось. — Лірино!
— Привіт, русалко!
— Ти! Ти як? — спитав він спокійніше.
— Я? Жахливо.
У моїй голові почали прокидатися спогади.
— Господи, та я ж маю віддати долю чародієві…
— Вже віддала, — заспокоїв він.
— А… а таке враження, ніби нічого не змінилося.
— Ще й як змінилося. Багато чого!
— А як ти знаєш, що це я?
— Лірино! Ти що, нічого не пам’ятаєш?
— Про що?
— Ну, про оголошення.
— Про яке оголошення?
— Твоє! На всю сторінку, у щоденній газеті.
— Оголошення? Яке?
— Про тебе.
— Що?
— Хто ти така, коли народилася, як жила, про крамницю…
— Я… я що, собі хлопця шукала?
— Чорт, якого хлопця! Ти і про Бурецвіта там написала.
— Що?
— Все те ж! Лірино, ти написала, що ви віддали свої долі Моротемну. Ти порушила головне правило. Про передання долі ніхто не повинен знати. Бо тоді чародій не зможе володіти долею. А тепер про це знають тисячі людей!
— І що? — я підскочила на ліжку.
— Це порушило його зв’язок, причому не лише з вашими долями, а з усіма, що він коли-небудь отримував. Він позбавлений тепер усіх доль, окрім своєї власної!
— Нічого собі! Чому ж він нас не прокляв?
— А в нього без інших доль сили не стало. Ми боялися, що тепер нам буде непереливки, — зізнався русалка. — Що рада чародіїв це так просто не залишить. Але вони передали нам листа, що не мають жодних претензій, бо Моротемн діяв нахабно і перейшов усі можливі межі, тож вони схвалюють твої дії.
— То я молодець, русалко, — задумливо промовила я.
— Є трохи.
— А Бурецвіт?
— О! Бурецвіт тепер із орхідеєю. Запишався, не телефонує.