Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: К.: Веселка
- Переводчик: Олександр Мокровольський
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори». Краткое содержание книги:
Тим часом усі чоловіки, здатні носити зброю, і чи не вся потуга лісового короля наготувалися до переходу на північ, до Самітної гори. Тож на одинадцятий день після зруйнування міста чільні лави об'єднаного війська людей та ельфів пройшли в скельні ворота на північному краї озера і вступили в сплюндровані землі.
Розділ п'ятнадцятий
НАСУВАЮТЬ ХМАРИ
А нині повернімося до Більбо з гномами. Цілу ніч вони змінювали один одного на чатах, але не чути й не видно було нічого небезпечного. Так і ранок настав. Лише птахів у небі збиралося дедалі більше. Великі зграї летіли з півдня, а вороння, що досі гніздилося довкола гори, безперестану кружляло й каркало вгорі.
— Діється щось дивне, — сказав Торін. — Час осіннього перельоту минув, та й птахи ці не літають у вирій. Найбільше серед них шпаків і зябликів, а вдалині літає чимало стерв'ятників, наче перед битвою!
— Он знову летить той самий старий дрізд! — зненацька закричав Більбо, показуючи рукою. — Мабуть, він таки втік того вечора, коли Смауг трощив схил гори, але слимаки навряд чи врятувалися!
Авжеж, то був старий дрізд, і коли Більбо показав на нього рукою, він підлетів до гномів і сів на камінь.
Тоді затріпотів крильми й заспівав, а потім схилив голівку набік, от ніби прислухався; і знову заспівав, і знову прислухався.
— Думаю, він намагається щось нам розповісти, — сказав Балін. — Але мені не вловити мови цих птахів, така вона шпарка й трудна. Ти розумієш, Злоткінсе?
— Не дуже добре, — відповів Більбо (насправді він нічого з дроздової мови не втямив). — Але старий начебто чимось дуже схвильований.
— Як жаль, що він не крук! — мовив Балін.
— А я думав, ви їх не любите! — здивувався гобіт. — Коли минулого разу ми проходили тут, ви їм не дуже раділи.
— Таж то були ворони! Бридке, підступне, нечемне вороння. Ти б чув, як вони нас тоді узивали. Але круки не такі. Здавна велася велика дружба між ними й плем'ям Трора. Круки часто приносили нам таємні вісті, а ми їх винагороджували всякими блискучими речами, що їх вони ховали у своїх гніздах. Живуть круки довго, мають добру пам'ять і набуту мудрість передають своїм нащадкам. Коли я був малим гноменям, я знався з багатьма круками, що жили на скелях. Ось і цей бескид називався колись Круковим, бо тут, над вартівнею, жили старий Карк і його дружина — мудре й славне подружжя. Та навряд чи тут іще живе хто з того давнього роду.
Гном ще й не договорив, як старий дрізд проспівав голосну трель і полетів геть.
— Хоч ми його не розуміємо, але я певен, що він розуміє нас, — зауважив Балін. — Тепер пильнуйте, що буде!
Скоро гноми зачули лопотіння крил, і повернувся дрізд, а з ним ще один птах — старий-престарий. Підсліпуватий, він насилу підлітав, а на тім'ячку мав лисину. Це був великий старезний крук. Важко приземлившись перед гномами, він спроквола махнув крильми й перевальцем підійшов до Торіна.
— О Торіне, сину Траїна, і ти, Баліне, сину Фундіна! — заговорив крук (і гобіт зрозумів птаха,
бо той розмовляв звичайною, а не пташиною мовою). — Я — Роак, син Карка. Карк, якого колись ви добре знали, помер. Минуло сто п'ятдесят три літа, відколи я вилупився з яйця, але я не забув того, що казав мені батько. Нині я ватажок великих круків Самітної гори. Нас небагато, але ми досі пам'ятаємо колишнього короля. Майже всі мої круки літають десь, адже є чимало новин з півдня — декотрі вас звеселять, а декотрі й засмутять. Дивіться! Птахи знову повертаються в Діл і до Самітної гори, бо пішла чутка, що згинув Смауг!
— Згинув? Згинув! — загукали гноми. — Згинув! То ми даремно боялися… і скарб наш!
Усі зірвалися на рівні й застрибали радесенькі.
— Атож, згинув, — підтвердив Роак. — Дрізд — хай ніколи не повипадає його пір'ячко! — бачив його погибель, і ми можемо повірити йому на слово. Він бачив, як дракон згинув у битві з людьми Есгарота третьої ночі тому, коли сходив місяць.