Конституційне право зарубіжних країн
- Автор: Ріяка
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституційне право зарубіжних країн». Краткое содержание книги:
Призначений для студентів, аспірантів, викладачів юридичних вузів і факультетів, а також працівників органів державної влади.
§ 2. Конституційно-правовий статус людини та громадянина
Відсутність у країні писаної конституції спричинює утворення особливостей конституційно-правового регулювання прав і свобод людини та громадянина. На практиці права британців регламентуються як статутним правом (Велика Хартія Вольностей 1215 p., Білль про права 1689 р., Акт про права людини 1998 р. тощо), так і прецедентним правом і конституційними угодами. У британському конституційному праві не існує загальновизнаної класифікації прав і свобод громадян на конституційні (основні) та галузеві (похідні). Насамперед, усі права і свободи людини є індивідуальними правами, які обмежуються державою та базуються на основі принципу «кожний може робити те, що не заборонено законом». Проаналізуємо кілька з прав і свобод.
Значне місце серед інших індивідуальних прав британців займає право на свободу особистості, яке полягає у праві особи не піддаватися тюремному ув'язненню, арешту або будь-якому іншому фізичному обмеженню свободи. Ще Habeas Corpus Act 1679 p. встановив наступні актуальні положення: а) право затриманого з'ясувати причини його затримання та вимагати від судді їх перевірки протягом 24 годин; б) право вважатися невинним поки провина не буде доведена судом; в) заборона на отримання доказів вини шляхом психічного та фізичного тиску; г) право на звичайний, а не надзвичайний суд або суд з особливими повноваженнями. У британській правовій доктрині право на свободу особистості включає таємницю перепису та телефонних розмов, захист від електронних засобів контролю за особистим життям, свободу совісті та віросповідання.
Водночас поряд з гарантіями захисту права на свободу особистості законодавство передбачає певні обмеження, які пов'язані з боротьбою проти тероризму. Наприклад, Акт про запобігання тероризму 1984 р. встановлює обмеження права на захист особистості за умови кримінально-правового переслідування. А відповідно до законодавства про телефонні та телеграфні повідомлення поліція у виняткових випадках може контролювати телефонний та телеграфний зв'язок.
Одним із суттєвих індивідуальних прав британців є право на захист приватної власності від свавілля держави, фізичних і юридичних осіб. Водночас процес здійснення права власності передбачає, що держава може вилучити частини власності у вигляді податків лише на основі законодавства. Вперше принцип «будь який закон і будь-який податок походять від парламенту» був проголошений у Біллі про права 1689 р. Таким чином, обмеження права власності припускається лише шляхом прийняття законів і тільки у зв'язку з необхідністю забезпечення публічних інтересів.
Важливими індивідуальними правами британців у сфері політики є свобода зборів та асоціацій, право участі у діяльності політичних партій, профспілок та інших громадських об'єднань, права обирати та бути обраним тощо. Ці права, як і низка інших, здійснюються громадянами з обмеженнями, які встановлюються у законодавстві. Наприклад, в Акті про суспільний порядок 1994 р. закріплюється, що проведення зборів повинно бути узгоджено з власником земельної ділянки, на території якої вони проводяться.
Що стосується індивідуальних прав і свобод у сфері соціальної політики, економіки та культури, то вони отримали значний розвиток тільки після Другої світової війни. Наприклад, були запроваджені такі соціальні інститути, як: страхування від безробіття, право на страйк, на пенсійне забезпечення, на сприятливе для населення довкілля, право на рівну оплату за рівну працю тощо.
Необхідно підкреслити, що у Великобританії на сучасному етапі процес розвитку інституту прав людини проходить під впливом: по-перше, існуючих національних своєрідностей різних сфер життя британського суспільства; по-друге, розвитку міжнародного права в галузі прав людини, імплементація якого у національне право має свої особливості. Незважаючи на вікові демократичні традиції та ратифікацію у 1951 р. Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 p., протягом тривалого часу Великобританія не визнавала права на подачу індивідуальної скарги та обов'язкову юрисдикцію Європейського Суду з прав людини. Права, що гарантуються у Конвенції, не захищалися у британських судових інстанціях. Згідно з правом країни такий парадокс існував аж до 2 жовтня 2000 p., коли був запроваджений у дію Акт про права людини 1998 р. На думку англійських учених цей Акт уперше формально закріпив права людини у чітких і визначених термінах. До прийняття Акта про права людини основним у британському інституті прав людини було не закріплення прав і свобод у законодавстві, а ефективні судові та несудові засоби їх захисту (наприклад, Парламентський уповноважений, уповноважений з місцевих справ, уповноважений щодо прав затриманих тощо). Водночас за аналізом відділу щодо дослідження застосування Акта про права людини Лондонського університету загальна кількість справ, пов'язаних з цим Актом, складала 153317 в жовтні 1999 р. та 166524 в березні 2001 р. Ця кількість свідчить про гостру необхідність реформування британської системи забезпечення прав і свобод людини та громадянина.
Громадянство. Конституційно-правове регулювання інституту британського громадянства також має свої особливості. До середини XX ст. в основу регламентації питань громадянства була покладена доктрина загального права про вірнопідданство. У другій половині XX ст. були прийняті низка законів про громадянство. На сучасному етапі питання, що пов'язані з придбанням, зміною, втратою громадянства, встановлюються в Акті про громадянство 1948 р. та 1981 р. Згідно з законодавством про громадянство до громадян Великобританії відносять таких осіб: а) громадян Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії; б) громадян британських залежних територій.
Законодавство про громадянство закріплює такі способи набуття громадянства: а) філіація, яка здійснюється на основі принципу крові та ґрунту; б) натуралізація; в) реєстрація.
§ 3. Політичні партії та партійна система
Британські політичні партії займають дуже суттєве місце в суспільно-політичному житті країни. Практика свідчить, що звичайні британці на парламентських виборах, як правило, підтримують партійних кандидатів. Так, на виборах у червні 2001 р. з 659 мандатів Палати громад лише 1 «позапартійний» кандидат став членом цієї Палати. Водночас у зв'язку з тим, що у Великобританії історично склалася двопартійна система, тільки дві головні політичні партії мають можливість приймати активну участь у формуванні органів влади. Британська двопартійна система сформувалася наприкінці XVII ст., коли були утворені партії торі (лояльних до короля-католика консервативних сил) та партія вігів (лібералів, які виступали проти короля). Потім на базі партії торі була сформована Консервативна партія, а на основі партії вігів — Ліберальна партія. Подальший розвиток капіталістичної системи Великобританії викликав до появу нової Лейбористської партії (робочої партії), яка поступово змінила на політичній арені Ліберальну партію.
Сьогодні провідну роль у політичній системі Великобританії грають Лейбористська та Консервативна партії. Таке домінування двох партій у політичному житті Великобританії протягом тривалого часу пов'язане, з одного боку, політичними традиціями та консерватизмом британців, а з іншого боку, бажанням зберегти стабільність у суспільстві та державі. Ліберально-демократична партія, Соціал-демократична партія, партія Вільний Уельс, Шотландська національна партія та інші політичні партії Британії знаходяться на другорядних позиціях. Результати останніх парламентських виборів 2001 р. яскраво відображають сучасний розклад політичних сил у суспільстві: лейбористи отримали 412 місць у Палаті громад, 166 місць — консерватори, 52 місця — представники Ліберально-демократичній партії.
Проаналізуємо статус двох основних політичних партій Великобританії — Лейбористської та Консервативної. На сучасному етапі Лейбористська партія є першою за значенням у країні. У 1997 та 2001 pp. лейбористи сформували парламентську більшість, під керівництвом лейбориста Ентоні Блера був утворений уряд. Лейбористська партія створена у 1900 р. за ініціативою профспілок та низки соціалістичних організацій з метою підтримки обрання представників робочих до парламенту. Лейбористська партія нараховує близько 7 млн членів. Соціальну основу партії складають працівники з середнім рівнем доходів різних секторів економіки.