В сузір’ї Дракона
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Пороги»
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В сузір’ї Дракона». Краткое содержание книги:
Плідно працює письменник і в своєму улюбленому жанрові фантастики й пригод. Свого часу були видані значними тиражами роман Валентина Чемериса «Приречені на щастя» та повість «Білий король детективу».
Звідтоді впродовж п’ятнадцяти років (1990–2005) у журналах, газетах, колективних збірках, альманахах постійно з’являються фантастично-пригодницькі твори письменника. Розпорошені по різних виданнях ці речі вперше виходять під однією обкладинкою у книзі «В сузір’ї Дракона». Виходять з надією, що когось вони (тепер чи й колись), а таки зацікавлять. І, безперечно, стануть для автора ще однією радістю — радістю зустрічі з читачем.
— Продовжити регламентні роботи! — велів Корж, і все особисте вмить відійшло на другий план.
Та тільки зняли маскувальну сітку й технарі заходилися коло своєї непростої роботи по підготовці ракети до відокремлення її боєголовки, ледве увійшли в ритм, як зненацька машина зв’язку подала сигнал: «Регламентні роботи негайно припинити! Вжити всіх заходів безпеки!»
«Ч-чорт!.. Що вони там намудрували?! — подумки вилаявся підполковник. — Не може ж супутник повернути назад. І другий слідом за першим не піде».
— Регламентні роботи припинити! Натягнути масксітку! — на бігу розпорядився підполковник і майже вскочив до машини зв’язку: — Що тут у вас трапилося?
Сержант-оператор за пультом був явно не в міру стурбований.
— До позиції наближається… об’єкт, — доповів чомусь непевним і від того наче винуватим голосом.
— Який об’єкт?
— Ну… літальний, — пробурчав черговий.
— Як доповідаєте, сержанте?! Ви в армії чи… Що за об’єкт?! Літак? Супутник? Вертоліт? Ракета? Зонд? Чи, може, Баба Яга на мітлі? — ледь-ледь, хоч душу і стисла тривога, підполковник посміхнувся.
— Ні те, ні те, ні те, — затарабанив сержант і, спохопившись, доповів по формі: — До маточної позиції наближається неопізнаний літальний об’єкт. Він не піддається ідентифікації за будь-якими відомими на сьогодні літальними об’єктами — як нашими, так і чужими.
— А-а… дідько б його забрав! Цього ще не вистачало!
Підполковник прикипів до екрана, на чорному тлі якого, щомиті збільшуючись — швидкість у нього, очевидно, колосальна, — виростав і справді невідомий літальний об’єкт у формі груші… Або електролампочки… Або — це як на нього подивитися — витягненої, еліпсоподібної краплі-бульбашки. Може, заблукав чийсь метеозонд? Але швидкість… Вона в нього більша, як у супутника. Непрошений гість тримав курс на маточну позицію. А це вже схоже на напад.
— Перший?! Я — Вісімнадцятий, — вклинився підполковник в екстрену лінію зв’язку і стисло доповів командиру полку про появу невідомого об’єкта.
— Боєголовку від ракети ще не встигли відокремити?
— Ні. Тільки провели підготовчу операцію.
— Добре. — І Перший когось запитав, певно, чергового: — В якій готовності ракета?
— В бойовій, нуль-один, — відповів той. — Готова до пуску.
— Вісімнадцятий, — звернувся комполку до підполковника Коржа. — Дійте згідно з інструкцією. Всім іншим — увага! Всім увага! Говорить Перший. До позиції наближається неопізнаний літальний об’єкт. Оголошую бойову тривогу. Приготуватися до відбиття нападу. Третій, вислати бойові вертольоти. Неопізнаний літальний об’єкт посадити на підході до позиції в контрольній зоні. На випадок відмови останнього на вимушену посадку — літальний об’єкт знищити в повітрі!
Сирена бойової тривоги — хвилина безперервного реву — наздогнала сержанта Пирога, коли він, нічого не підозрюючи, йшов собі тихо та мирно з великим картонним ящиком у руках, прямуючи до госпдвору. Там він збирався нарізати печериць на вечерю — йому, сержанту, це було простіше зробити, аніж рядовим. Що, що, а гриби його відділення любило — лафа! Та й різноманітність вони вносили в небагатий казенний пайок, що складався здебільшого з концентратів та консервів. Взагалі, у навколишніх борах повно білих, висипають вони відразу ж по той бік дроту. Але без дозволу, бодай і на кілька хвилин, залишити зону сержант не зважувався, тому й вирішив обмежитись печерицями, теж делікатес. На задвірках госпдвору, де особовий склад вирощує курей, кролів, свиней і навіть тримає корів, на добре угноєній землі печерички лізли, як з води. Сержант також запланував послати солдата на город по зелень (цибулю та петрушку), і вечеря буде та, що треба. Але все зіпсувала сирена. Кинувши картонний ящик, сержант чимдуж помчав до блок-казарми. І встиг вскочити своєчасно: відділення тільки-но вишикувалось.
— Рівняйсь! — на ходу крикнув сержант. — Струнко! Увага. Бойова тривога! Всім одягнути каски, взяти хімзахист і зброю. Напра-аво, бігом до шафів з хіммайном! Марш!..
Квапливої метушні не було, солдати похапали каски та хімзахист і погупотіли в зброярню, де прапорщик видав кожному по автомату і по два магазини з патронами. За розкладом бойової тривоги командиру відділення подав ручний кулемет Калашникова і теж два магазини з патронами.
— Відділення, — на високій ноті затягнув сержант Пиріг. — За мною! На бойові позиції, де зайняти кругову оборону — бігом! Марш!
І загупотів східцями вниз, у підземелля. У всіх напрямках підземними коридорами бігли солдати, сержанти, прапорщики, молодші та старші офіцери, і кожний займав своє місце згідно з розкладом бойової тривоги. Відділення сержанта Пирога за хвилину й розтануло — солдати повертали на бігу то праворуч, то ліворуч, і кожний, вигулькнувши з підземелля в своєму дзоті, доповідав про вихід на бойову позицію. Всі разом дзоти утворювали кругову оборону матки. Позад дзотів кілька рядів колючого дроту під напругою, попереду, в центрі, за сіткою — похмура споруда № 1. Кожний дзот ледь здіймається над землею, але його сектор обстрілу стикається із сектором обстрілу сусіднього дзоту, всі разом вони й утворювали таку лінію оборони, подолати яку диверсійному загонові противника, якщо він раптом з’явиться, не під силу. Автоматники в дзотах триматимуться стільки, скільки потрібно до прибуття авіації захисту.