Стежкою легенд
- Автор: Акимушкин Игорь Иванович
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Л. Силаєва
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Стежкою легенд». Краткое содержание книги:
Відповідь на ці та багато інших питань ви знайдете у книзі кандидата біологічних наук Ігоря Івановича Акимушкіна «Стежкою легенд». В ній розповідається, як учені крок за кроком відкривають таємниці природи.
У поведінці тварин так багато незвичайного!
Деякі загадкові явища природи людям, не знайомим з біологією, здавалися надприродними. А релігія завжди спекулювала на неуцтві. Автор викриває релігійні міфи та «чудеса». Ви дізнаєтесь про пташине молоко, про манну небесну, про риб'ячі та криваві дощі і про те, чому несуться півні, а кури співають.
Допитливий читач знайде тут багато цікавих фактів.
Був час, коли навіть учені, дивуючись майстерності, з «кою птахи будують свої гнізда, вважали, що ці найуміліші лісові архітектори беруться до будівництва з певним планом у голові і з врахуванням усього попереднього досвіду й набутих знань.
Тепер доведено, що навіть найуміліші четвероногі й пернаті будівники в своїй часто, здавалось би, дуже «мудрій» діяльності керуються не кмітливістю і навіть не знаннями, одержаними в результаті життєвого досвіду, а виключно інстинктом.
Спостереження показали, що молоді птахи, які вперше будують гнізда, будують їх анітрохи не згірше від старих, досвідчених птахів. А птахи, які все життя сиділи в клітці й ніколи не бачили, як їхні брати в'ють гнізда, коли надходить пора розмноження, споруджують гнізда з таким знанням справи, неначе зроду тільки цим і займалися.
Птах, який будує гніздо, не може довільно змінити його план або внести в нього нові творчі зміни. (За винятком, звичайно, тих випадків, коли він помилково як будівельний матеріал використовує годинникові пружини або інші непідходящі речі). Чудовий знавець птахів Оскар Хейнрот уважає навіть, що птах, який будує гніздо, зовсім і «не знає», для чого він його робить, і був би дуже здивований, коли б йому сказали, що в гнізді доведеться виховувати пташенят. Ось чому, говорить О. Хейнрот, самець сірої чаплі, вибравши місце для гнізда й зібравши матеріал для нього, жене геть свою самицю. Лише поступово він звикає до її настирливих спроб зайняти нарешті гніздо і відкласти в ньому яйця. Якби носатий упертюх знав, що будує гніздо для яєць і пташенят, йому б не здавалось, що самиця пє має до них ніякого відношення.
«РОЗУМ» ТВАРИН
Інстинктивні почуття розвинулись у тварин в процесі еволюції із найпростіших рефлексів.
Приклад рефлексу — відсмикування руки від гарячої речі. Це робиться несвідомо. Сигнал небезпеки (опік) від чутливих клітин пальців по нервах передався у центральну нервову систему. Звідти у вигляді нервового збудження зразу ж надійшов відповідний наказ (по-латині слово «reflecto» означає «повертати назад»). Під дією нервового імпульсу м'язи руки мимовільно скоротились, і рука відсмикнулася.
У міру розвитку тваринного царства рефлекси ускладнювались, об'єднувалися в ланцюги несвідомих, але різноманітних за виявленням реакцій організму на зовнішні впливи. Сформувався закріплений у клітинках мозку у вигляді певної «програми» відповідних реакцій ланцюг оборонних, харчових, будівельних і тому подібних рефлексів. Рефлекси такого роду називаються безумовними. Вони являють собою природжені форми поведінки, пристосовані до певних умов середовища.
Це і є інстинкти.
Кожне звіря, кожне пташеня, кожна личинка комахи народжуються з готовим комплексом інстинктів, які являють собою таку ж невід'ємну особливість їхнього виду, як і будова тіла, забарвлення, способи живлення і розмноження.
Інстинкти — вироблені природним добором доцільні пристосування. Тому під їхнім впливом тварини роблять вельми доцільні вчинки. (Якщо інстинкт діє у звичайній обстановці). На перший погляд такі вчинки здаються навіть розумними. Це і дає привід поверховим спостерігачам говорити про розум і кмітливість тварин.
Та інстинкти доцільні тільки в тих випадках, у яких вони вироблялися. Іде життя тварини звичним шляхом — інстинкт мудро керує ним. Раптом — стоп! — непередбачена обставина. Мізкувати треба! А бездумний
Інстинкт, як автомат, гне стару лінію. Тварина попадає Р безглузде становище.
Видатний французький натураліст Жан Фабр провів якось такий дослід. Гусінь похідного соснового шовкопряда мандрує в пошуках поживи щільно зімкнутою колоною.
Кожна гусениця іде за попередньою, торкаючись її своїми волосинками Гусениці випускають тонкі павутинки, які служать провідною ниткою для товаришів, що простують позаду. Головна гусениця веде всю голодну армію до нових «пасовиськ» на вершинах сосен.
Жан Фабр наблизив голову передньої гусениці до хвоста останньої в колоні. Вона схопилася за «провідну нитку» і зразу ж із «полководця» перетворилася на «рядового солдата», пішла слідом за тією гусеницею, за павутинку якої тепер трималася. Голова і хвіст колони зімкнулись, і гусениці почали кружляти на одному місці. Інстинкт виявився безсилим вивести їх із цього безглуздого становища. Минула година, друга, минула доба, а гусениці кружляли й кружляли, ніби зачаровані.