Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Міністерство фінансів України, Національний університет ДПС України
- ISBN: 978-966-337-259-4
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.». Краткое содержание книги:
У методі «витрати плюс» використовуються історичні витрати. Для витрат, які можуть періодично варіюватися (таких, як витрати на сировину, оплата праці та транспортні витрат), може використовуватися середнє значення витрат за певний період. Витрати, пов’язані з використанням необоротних активів, також можуть усереднюватися, зокрема у випадку, коли підприємство одночасно виробляє різні види продукції і обсяг виробітку коливається. Якщо існує різниця в бухгалтерському обліку певних груп витрат між операціями, що порівнюються (наприклад, внаслідок різниці в стандартах бухгалтерського обліку нерезидентів), до витрат вносяться відповідні поправки.
Цей метод є найбільш прийнятним при передачі комплектуючих між пов’язаними особами, договорів про спільну експлуатацію засобів виробництва, довгострокових угод про купівлю та постачання товарів та у випадку операцій з послугами. Проте якщо існують відмінності в ефективності платника податку та непов’язаних осіб, операція між якими береться для порівняння (що виражається у вищій рентабельності), і ці відмінності неможливо виразити у вигляді поправки до націнки, застосування методу «витрати плюс» не рекомендується.
39.7. Метод розподілення прибутку переважно використовується у тому випадку, якщо операції можуть аналізуватися лише в сукупності (їх неможливо розділити на окремі операції) або якщо особи вступають у партнерські відносини, які передбачають розподіл прибутку від таких відносин між ними.
При застосуванні методу розподілення прибутку спочатку визначається спільний прибуток, отриманий у результаті операції між особами (або декількох аналогічних операцій, які підпадають під агрегування). Потім такий прибуток розподіляється між пов’язаними особами на економічно обґрунтованій основі, наближуючи такий розподіл до розподілу прибутку в операції між непов’язаними особами.
Такий спільний прибуток може мати форму загального прибутку від операції або залишкового прибутку, тобто прибутку, який неможливо безпосередньо віднести до однієї з пов’язаних осіб, як, наприклад, у випадку із використанням цінних (унікальних) нематеріальних активів. Вклад кожної із сторін такої операції визначається на основі аналізу виконаних функцій (з урахуванням використаних активів та прийнятих ризиків). При цьому для порівняння може братися розподіл прибутку або рентабельність зіставних операцій між непов’язаними особами.
Якщо спільний прибуток має форму загального прибутку від операції, то такий прибуток розподіляється на основі відносної ваги виконаних функцій (з урахуванням використаних активів та прийнятих ризиків) кожної зі сторін операції, що доповнюється, у тій мірі, в якій це можливо, аналізом зовнішніх ринкових даних, які свідчать про те, яким чином непов’язані особи розподілили б між собою прибуток за подібних обставин.
Якщо спільний прибуток має форму залишкового прибутку, то він розподіляється у два етапи. На першому етапі кожній з осіб нараховується базовий прибуток, достатній для отримання адекватної рентабельності згідно з типом операції, яку така особа здійснила. Така рентабельність визначається на основі порівняння з рентабельністю аналогічних ринкових операцій між непов’язаними особами. Таким чином, такий базовий прибуток не включає прибутку від використання будь-яких унікальних або цінних активів, якими володіють учасники операції. На другому етапі будь-який прибуток (або збиток), який залишається після першого етапу розподілу прибутку, розподіляється між учасниками операції на основі аналізу фактів та обставин, які вказують на те, яким чином такий залишковий прибуток розподілявся б між непов’язаними особами.
39.8. За методом чистого прибутку аналізується рентабельність за показником чистого прибутку щодо відповідної бази (витрат, продажів, активів), яку отримує платник податку. У застосуванні метод рентабельності операцій за чистим прибутком подібний до методів ціни перепродажу та «витрати плюс», тобто аналізуються функції, відповідні економічні умови тощо. Рентабельність операцій між пов’язаними особами за методом чистого прибутку порівнюється з аналогічною рентабельністю зіставних операцій з непов’язаною особою (внутрішнє порівняння) або між іншими незалежними непов’язаними особами (зовнішнє порівняння).