Викрадачі

Освітлення могло бути краще, як я вже зауважив, але картини від того ставали лише реальнішими. Сім картин були варіантами тієї сцени, яку я побачив сьогодні в галереї Ґрінхільського коледжу: моя пані нахилялася над тілом дорогої для неї людини. Часом обличчя обох жінок були зображені великим планом поруч одне з одним, виглядаючи на полотні величезними — ще молоде, з чіткими рисами, в одної й попелясте, літнє в іншої. Часом сама сцена була та сама, але молода, ридаючи, ховала обличчя на шиї старої, неначе пила її кров або змішувала зі своїми слізьми. Це виглядало мелодраматичним, але водночас і зворушувало відчуттям справжнього нещастя. На іншому полотні пані стояла на весь зріст, притискаючи до вуст хусточку, тіло розпростерлося біля її ніг, а вона несамовито оглядалася навкруги в пошуках допомоги — то було до чи після миті, зображеної на картині у Ґрінхільському коледжі? Знов і знов кучеряву пані охоплювали подив, жах, горе. Розповідь художника не просувалася ані вперед, ані назад — жінка назавжди застигла у мить тієї самої події.

Восьма картина була найбільшою за розміром, із зовсім іншим сюжетом, і Кейт заздалегідь посунулася, щоб опинитися прямо перед нею. Там було зображено в натуральну величину трьох жінок і чоловіка у штучних позах; реалізм картини захоплював, у ній не було жодного натяку на звичайний для Роберта відбиток дев’ятнадцятого століття. Навпаки, вона була беззаперечно сучасною, як і та любовна сцена, яку я бачив у домашній студії Роберта двома поверхами вище. Чоловік стояв на передньому плані, дві жінки за ним праворуч, третя ліворуч, і всі четверо, одягнені за сучасною модою, похмуро дивилися прямо на глядача. На всіх трьох жінках були джинси й світлі шовкові сорочки неяскравих кольорів, на чоловікові — драний светр і штани кольору хакі. Я впізнав їх усіх, крім однієї. Найменша з жінок була Кейт, волосся кольору старого золота довше, ніж вона носить зараз, сині очі широко відкриті, дивляться спокійно, кожна цяточка ластовиння на своєму місці, постава пряма. Поруч стояла незнайома мені жінка, також молода, набагато вища за Кейт, з довгими ногами, рудуватим довгим волоссям і гострим личком, руки встромлені в передні кишені джинсів. А може, я десь її бачив? Хто це може бути? Ліворуч від чоловіка стояла знайома фігура, елегантна навіть у сучасній сорочці із сірого шовку й побляклих джинсах, босоніж. Її вольове обличчя було таким, яким я бачив його у своїх снах, чорні кучері спускалися нижче плечей. Коли я побачив її у вбранні нашої епохи, серце моє стислося: можливо, мені таки поталанить дійсно розшукати її?