Фірма
- Автор: Гришэм Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7498-87-1
- Переводчик: Анжела Асман
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Фірма». Краткое содержание книги:
Енді й оком не змигнув.
— Не вийде. Зі мною вже раз так було в Канзасі, тож я добре знаю про таке.
Масні щоки копа розчервонілися, він аж заскреготав зубами.
— Ах, то це ти такий розумник, так?
— Так, сер.
— От ти їх тільки спробуй зірвати, і я клянуся, що за що-небудь, та я тебе запроторю за ґрати.
— Невелике діло, я вже там бував.
З вулиці долинули сирени, замигтіли червоні вогники; коп відвернувся і задивився туди. Тоді щось пробурмотів і рушив за двері. Енді зірвав знімки і вкинув до урни. Тоді поглядом провів ряд поліцейських машин на дорозі й вийшов. Далі через автостоянку він попростував до найдальшої споруди мотелю. Постукав у двері номера 38.
Трохи почекав. Тоді постукав ще раз.
— Хто там? — почувся жіночий голос.
— Менеджер, — відповів Енді, пишаючись своєю посадою.
Двері прочинилися, і з’явився той, який дуже скидався на фоторобот Мітчела І, Мак-Діра.
— Так, сер, а в чому справа?
Енді помітив, що той нервував.
— Щойно заглядали копи. Ви розумієте, про що я?
— А що вони хотіли? — безневинно запитав той.
«Твій зад вони хотіли», — подумав Енді.
— Просто ставили всякі запитання, показували фотознімки. І я придивився до них уважно. Ясно?
— У-гу.
— Дуже непогані знімки.
Містер Мак-Дір дуже серйозно дивився на Енді. Той вів далі.
— Коп сказав, що один з вас утік із в’язниці. Ви розумієте мою думку? Я сам бував у в’язниці, і думаю, що кожному звідти хочеться дати драла. Розумієте?
Містер Мак-Дір трохи нервово всміхнувся.
— Як вас звати? — запитав.
— Енді.
— У мене до тебе є справа, Енді. Я дам тобі тисячу доларів сьогодні, і завтра теж, якщо ти й далі нікого не впізнаватимеш. Так само й післязавтра.
«Чудова оборудка, — подумав Енді. — Та якщо він має змогу давати по одній тисячі за день, то зможе платити і по п’ять тисяч за день. Який чудовий шанс змінити кар’єру!»
— Не-а, — сказав він. — П’ять тисяч в день.
Мак-Дір не торгувався.
— Згода. Дай-но принесу гроші, — він зайшов до кімнати й повернувся з пачкою купюр.
— П’ять тисяч на день, Енді, така наша угода?
Енді гроші забрав, озирнувся. Перерахувати можна й пізніше.
— Думаю, ви захочете, щоб я й технічок тримав подалі.
— Добра думка. Було б непогано.
— Іще п’ять тисяч.
В очах містера Мак-Діра промайнув сумнів.
— Добре, але в мене є ще одна справа. Завтра вранці з служби доставки вам принесуть бандероль на ім’я Сема Форчуна. Ви мені її принесете, щось наговорите покоївкам і отримаєте п’ять тисяч.
— Не підходить. Я працюю в нічну зміну.
— Окей, Енді. А що, як ти працюватимеш всі вихідні і вдень, і вночі, триматимеш покоївок подалі від нас і принесеш мені бандероль? Ти можеш це зробити?
— Аякже. Мій хазяїн — п’яничка, він тільки радітиме, якщо я працюватиму всі вихідні.
— Скільки візьмеш грошей, Енді?
«Ну, давай, же, не бійся», — подумав Енді й сказав:
— Ще двадцять тисяч.
Містер Мак-Дір усміхнувся.
— Домовились.
Енді й собі вишкірився й взявся засовувати до кишені гроші. Він мовчки пішов геть, а Мітч повернувся до номера 38.
— Хто там приходив? — спитав Рей.
Мітч, виглядаючи крізь жалюзі надвір, усміхнувся й відповів йому.
— Я знав, що нам вдасться знайти лаз у їхньому оточенні. І гадаю, нам щойно це вдалося.
38
Містер Моролто в чорному костюмі й червоній краватці сидів на чолі зношеного покритого пластиком столу для переговорів у конференц-залі готелю «Бест Вестерн». Довкола на двадцяти стільцях порозсідалися його найкращі й найрозумніші люди. А попід чотирма стінами стояли інші — перевірена надійна бригада. Безсердечні вбивці, які завжди ефективно і без вагань виконували свою роботу, однак тепер вони скидалися на клоунів у картатих сорочках, диких шортах і розмаїтих солом’яних брилях. І він би й засміявся з цього дурнуватого видовища, якби не нагальна ситуація, через яку було не до сміху. Тепер він слухав.
Праворуч від нього сидів Лу Лазаров, зліва — Девашер, і кожен присутній зараз дослухався до того, як ці двоє між собою перекидалися фразами.
— Вони тут. Я знаю, що вони тут, — повагом говорив Девашер, плескаючи долонями об стіл. Він ще й відчуття ритму мав.
Лазаров і собі докинув.
— Згоден. Вони тут. Двоє в легковику приїхали, один у фургоні. Ми знайшли обидві машини покинутими, з купою відбитків. Так, вони тут.
— Але ж чому в Панама-Сіті-Біч? В цьому немає сенсу, — сказав Девашер.
— Ну, по-перше, він тут уже колись бував, — відповів Лазаров. — Пам’ятаєте, на Різдво приїздив? Отже, місцевість знає, тож розраховує десь тут якийсь час переховуватися в цих дешевих мотельчиках на узбережжі. Ну, я скажу, ідея непогана. Але йому трохи не пощастило. Як для втікача, з ним занадто вже багато вантажу, такого як брат, якого всі хочуть зловити. І як жінка. І, ми припускаємо, цілий фургон із документами. От типова ментальність школяра: я тікаю й забираю з собою всіх, хто мене любить. Та ось, його брат ґвалтує дівчину, як усі думають, і — все — тепер кожен коп Алабами й Флориди вже їх розшукує. Так-так, справді не пощастило.
— А що там із його матір’ю? — запитав містер Моролто.
Лазаров з Девашером кивнули, ніби визнаючи слушність запитання видатної людини.
Лазаров:
— Ні, то просто так співпало. Вона дуже проста жінка, подає відвідувачам вафлі і ні про що не знає. Відтоді, як ми тут, ми за нею пильно стежимо.
Девашер:
— Я згоден. Контактів вони не підтримують.
Моролто кивнув, запалив сигарету.
Лазаров:
— Отже, вони тут, і якщо ми про це знаємо, то й федерали теж про них знають. Наших людей тут шість десятків, а у них — сотні. У них перевага.
— А ви впевнені, що вони тут усі троє? — запитав містер Моролто.
Девашер:
— Абсолютно. Знаємо про те, що і жінка, і в’язень в той самий вечір поселилися в готелі в Пердідо-Біч, що разом з нього поїхали, а через три години вона вже реєструвалася в «Холідей Інн», готівкою заплатила за два номери. А на орендованій нею машині знайшли його відбитки. В цьому нема сумнівів. Ми знаємо й те, що Мітч у середу орендував у Нешвілі фургон, ще в четвер перевів на свій рахунок у нешвільський банк десять наших мільйонів, а після того накивав п’ятами. Чотири години тому саме тут було знайдено фургон. Сер, вони разом.
Лазаров:
— Якщо він виїхав з Нешвіла, щойно перевів гроші, то вже би у сутінках був тут. Авто знайшли порожнім, тож вони встигли все з нього кудись вивантажити, десь усе сховати. Було це приблизно вчора ввечері, в четвер. Але ж ви розумієте, десь їм треба було й спати. І я так думаю, на ранок вони планували їхати кудись далі. Та сьогодні прокинулися, і виявилося, що їхні світлини в усіх газетах, від копів яблуку впасти ніде, ще й на дорогах патрулі. Тож вони тепер у пастці.
Девашер:
— А щоб вибратися, їм необхідна машина: її доведеться чи позичити, чи орендувати, чи вкрасти. Ніде жодних записів про оренду не виявлено; В Мобілі вона авто брала на своє ім’я, а Мітч у Нешвілі той фургон взяв на своє ім’я. Пред’являв справжнє посвідчення. Тож не такі вони вже й розумаки.
Лазаров:
— У них немає фальшивих документів — це очевидно. І якби для втечі вони й винаймали машину, то в записах були б зазначені справжні документи. Таких записів немає.
У відчаї містер Моролто махнув на них рукою.
— Гаразд, гаразд. Ясно, вони тут. Ви просто генії, хлопці. Я вами пишаюся. Що далі робимо?
Настала черга Девашера.
— ФБР крутиться під ногами. Вони контролюють процес пошуків, і нам не залишається нічого іншого, як сидіти й чекати.
— Я дзвонив до Мемфіса. До нас прямують усі досвідчені співробітники фірми. Вони добре знайомі з Мак-Діром і його дружиною, тож посилатимемо їх на пляжі, по готелях і ресторанах. Може, щось і побачать.