Вигнання з раю
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вигнання з раю». Краткое содержание книги:
Півень для українського селянина — це символ незнищенності часу й самого життя. Вмирати він може тільки для борщу або для холодцю. Така смерть цілковито виправдана, бо в ній є достатня причина і благородна мета, адже нічого благороднішого не може бути для півня, ніж попасти в найсмачніший у світі український борщ.
Але щоб отака безглузда, невиправдана і, як видно з Педанового відчаю, трагічна смерть?
Весь колгоспний актив, як заведено казати, завмер і стежив за Педаном, але Зінька Федорівна не завмерла, вона відчувала відповідальність за дотримання порядку в залі, тому знов гнівно гукнула Педанові:
— Перестаньте бешкетувати!
— А я не бешкетую, — спокійно мовив Педан, придивляючись до людей, уважно й швидко пробігаючи поглядом по рядах, когось шукаючи, і знаходячи, і пробираючись до нього швидко, вправно, майже бігом і по дорозі розкручуючи свого півня так, що тільки свистіло в повітрі чорне перо і віяло на всіх чимось справді чорним, як загроза, помста і жах. — Я не бешкетую! — повторив з притиском і смакуючи цим словом Педан, і всі побачили, що він став навпроти Самуся і закрутив півнем у того над головою ще загрозливіше.
— Я вам не дозволяю дискредитувати нашого передового механізатора! — здогадуючись про Педанові наміри, крикнула Зінька Федорівна.
— Та я не буду його дискредитувать, а тільки мазну по морді оцим дохлим півнем! — спокійно промовив Педан і…
Але ж Зінька Федорівна кричала не по телефону й не по радіо, а Самусь сидів не посеред Аравійської пустелі. Він, як і всі інші, сидів у напівм’якому кріслі виробництва Київської фабрики імені Боженка, поставленому дуже близько до такого самого крісла (дерев’яне, покрите синтетичним лаком, оббивка — гобелен червоного кольору, тканина синтетична), і в тому кріслі сиділа Котя. Але й на цьому ми не можемо поставити крапку, бо до Котиного крісла притулене було ще одне таке саме, а в ньому — Гриша Левенець. А ви що хотіли? Щоб там сидів колгоспний ветфельдшер Федот Задорожній, який би засвідчив смерть Педанового півня? А Гриша щоб полишив Котю без нагляду біля Самуся? Пробачте, але свого не віддамо нікому! Прокаталася на мотоциклі з Самусем — прокатайся й зі мною. Сіла на правлінні поряд з Самусем — сядь і поряд зі мною. Принцип рівноправства й справедливості в усьому.
Отже, сиділи вони так: Самусь, Котя, Левенець. Або: Левенець, Котя, Самусь. З Самуся ми почали тільки тому, що Педан зупинився коло нього і мазнути півнем хотів саме його, для чого, відповідно замахнувшись, трохи відхилившись для зручності й щоб посмакувати актом покарання, він…
Дорогі товариші, ми не можемо спокійно спостерігати, як в одному з українських передових колгоспів передового механізатора б’ють по обличчю дохлим півнем! І Гриша Левенець так само не міг спокійно спостерігати, він схопився зі свого розкішного крісла саме вчасно, щоб упіймати Педанову руку з дохлим півнем, повиснути на ній усім тягарем свого молодого, дужого тіла, пригнути її донизу і, таким чином, не допустити наруги над Самусем.
— Пусти! — закричав Педан.
— Не пущу! — відповів Гриша.
— Молокосос! — знов крикнув Педан.
— Однаково не пущу! — запевнив його Гриша.
— Голоцмоник! — уже Самусевим словом обізвав Левенця його помічник.
— Давай, давай, це в нас безплатно! — підохотив його Гриша.
Він захищав Самуся не від любові й поваги до того і навіть не керуючись вищими цілями дотримання порядку. Котя — ось пояснення! Вони з Самусем справді суперники, може, й непримиримі вороги, але боротьбу слід вести тільки благородну і засобами благородними. Тому Гриша ніколи й нікому не дозволив би зганьбити Самуся перед Котиними очима, та ще в такий брутальний і безглуздий спосіб, як надумав оце зробити п’яний Педан. Бо хіба неп’яний міг би?
Гриша нічого не знав про вчорашню подію на полі коло Педанової хати, про дев’яносто трьох курей Галинчиних, і про Самусеву погрозу довести свої слова про бурякоїдних курей, і взагалі про те, що «все правильно». Та хоч би й знав, то не зміг би, мабуть, пов’язати все те з оцим маханням дохлим півнем над Самусем, а коли б і пов’язав, то однаково кинувся б боронити Самуся, бо тим самим боронив честь Коті, власну честь і всього Світлоярська. Три грецькі богині вручили задовго до початку нашої ери яблуко краси рядовому пастухові не за те, що він був штангіст, боксер, вигравав м’язами, гнув підкови і кидав через себе бичка-третячка. Пастух Паріс покорив богинь своєю інтелігентністю і благородством. Благородство виказував і Гриша Левенець, вступаючи в боротьбу з Педаном, і хоч Педан був набагато дужчий за Гришу, але вдарити Самуся півнем ніяк не міг, бо клятий хлопець пригинав і пригинав йому праву руку (ліва ж, як сказано вище, була засунута глибоко в кишеню штанів і так там і зоставалася). Тоді Педан, переконавшись у марності своїх зусиль, потягнув Левенця до столу президії, по дорозі смикаючи руку з півнем і таки висмикнув її (молодих сил Гришиних забракло для боротьби з жилавим помічником), і сталося це саме тоді, коли Педан опинився перед Зінькою Федорівною, яка стояла, спопеляючи непокірливого своїм керівним поглядом і тяжкою жіночою зневагою, бо жінка лишається жінкою навіть тоді, коли двадцять п’ять років незмінно очолює колгосп.