Незвичайні пригоди бурсаків
- Автор: Таль В.
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-23-4
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Незвичайні пригоди бурсаків». Краткое содержание книги:
Під псевдонімом В. Таль сховався письменник Віталій Товстоніс (1883–1936). Його захоплива пригодницька повість «Незвичайні пригоди бурсаків», яка востаннє видавалася у 1929 році, сягає у козацькі часи, а саме у рік зруйнування Січі – 1775. Двоє бурсаків тікають з бурси на Січ і дорогою переживають безліч пригод. Зокрема допомагають селянам підняти повстання проти поміщицьких утисків, проявивши себе справжніми козаками.
Для широкого кола читачів.
– Ні, не так. Не буде так, – одмовив німець, крутнувши головою. – Не треба говорити, бо я все догадався. Я знаю пана, що він уміє говорити так, а зробити, як треба. Я чув, що він з тобою сердився сьогодні. Що мені будуть говорити дуже дурний Петруня та дуже розумний Григор, коли ось є такий папірець, що підписував сам пан? А яка в тебе є дівчина, то мені ніколи знати. Ось, може, пан захоче зараз повернутися з дороги, а я ще не зробив, як треба, не дружив тебе...
– Що ж... нехай так... – приголомшено промовив Борис, підводячись на ноги. – Мушу коритися, бо панський гнів страшний... А ти?.. Де ти на лишенько моє взялася отака? – сказав він, дивлячись з огидою на Гапку.
– Дивись тобі, який! Він кращої хотів, а я неначе вже така погана?
Веселий шлюб
З чорного двору з’явилася Іваниха, а за нею дівчина, що несла на вкритім рушниками тарелі хустку та образи. Тітка ще не знала, яке лихо впало на голову її небожа, бо йшла з веселим обличчям, але, наближаючись, побачила сумного дуже Бориса, стурбованого управителя, а біля них дурну Гапку, і зрозуміла, що сталося.
– Ой, Матінко Божа!.. Оцю?!.. Оця?!.. – запитала з жахом Бориса, вказуючи на Гапку.
– Ач, заоцякала, гладка відьма! – сердито сказала Гапка.
– От золотко яке... – хитнула Іваниха головою в бік Гапки. – Ох, лишенько ж ти наше... Казала ж я тобі, Борисику любенький: коли пан погодилися, то це щось недарма... Отож вони тоді розгнівалися на тебе... Казала ж я... казала.. – захлипала тітка.
– Іваниха, мовчай! – сказав Фрик. – Я знаю панський думка. Я разом догадався. А ти гукай сюди дівчат.
Але дівчата йшли вже самі з садка. Ішли невеселі, похмурі.
– Ідіть сюди всі! – гукнула Іваниха. – Знайшли оту?
Дівчата мовчали.
– Ну, будемо збиратися ходити до попа, – сказав Фрик.
Дівчата, почувши оте й глянувши на Гапку та сумного Бориса з Іванихою, подивилися одна на одну, і очі в них заблищали радістю. Вони зрозуміли, що сталося Борисові лихо.
– Фрику Карловичу, – звернувся Борис до управителя. – Ось вам дівчата скажуть, вони чули, вони бачили, що пан давали наказа не оцій, а другій дівчині, – вхопився він за останню надію. – Ану, кажіть, ви чули й бачили, яку дівчину дозволили мені взяти їх ясність пан? Кажіть! Оцю, чи не оцю? – запитав дівчат, дивлячись на них грізно.
Так само дивилася на дівчат грізно й Іваниха, мов наказуючи очима, щоб вони казали на користь Борисові. Але дівчата не злякалися чогось грізних поглядів небожа й тітки. Видно було, що деякі з них не зрозуміли гаразд, що треба казати, а через те й мовчали. А проте, знайшлася серед них догадлива й метка.
– Либонь оцю. А так. Звеліли взяти Гапку! – сказала вона.
– Чи так, дівчатонька? – запитала вона всіх подружок і прикусила губу, щоб не засміятися.
– А так! Так! Оцю! Звеліли взяти Гапку! – прощебетали весело дівчата.
– Пропали б ви всі! – сказав гнівно Борис і аж скрипнув зубами від злости.
– Ну, знатимете ж ви, прокляті сучки! – просичала гадюкою Іваниха.
– Ну, годі говорити. Я сам собі знав усе, – промовив Фрик. – Треба ходити до церкви.
– Атож. Давно час, – обізвалася Гапка.
Усі зареготали, окрім Бориса та Іванихи.
– Скортіло цілуватися, Гапусю? – запитала смілива дівчина.
– Еге ж! – одповіла Гапка, посміхнувшись і розтягнувши трохи не до вух свого рота.
Зареготали дівчата ще дужче.
– Ну, буде вже сміх! – сказав управитель. – Ставайте раз по два!
Дівчата поставали парами.
– Ґут, ґут! Молодці! А ви отак держайте один другий руками, – сказав він Борисові й Гапці, з’єднуючи їхні руки.
– Фрик Карлович навчилися добре дружкувати! – знову сказала смілива дівчина під регіт інших.
– Кажу, не треба сміх! – крикнув Фрик. – Співайте, який треба пісня!
Фрик махнув рукою, дівчата підштовхнули Гапку, щоб вона вела перед у парі, Гапка потягла похнюпленого Бориса, а за ними рушили всі дівчата, співаючи весільної.
Самко, сидячи на дубові, не стерпів і зареготав. Добре, що його регіт укрив дівчачий спів.
Облуда
Коли весільний гурт рушив до церкви і зник за будівлями на чорному дворі, і вже ледве було чутно спів, Самко почув знизу тихий свист. Він догадався, що то його кличе Григор. Зліз він з дуба, глянув на Григора і побачив, який у нього був змучений вид, неначе він аж постарів за такий недовгий час; тяжкі страждання одбивалися в його очах.
– Ну, що в дворі? – запитав Григор.
Самко розповів про все, що бачив.
– Це все гаразд, а от погано, що головна наша надія пропала. Усіх нас перехитрували пани... – сказав сумно Григор – Ну, ходімо ще туди, – вказав він понад стіною, і вони пішли.