Кораловий острів

Незабаром по тому, як молодята побралися, їх випровадили додому, надавши силу подарунків — здебільшого їстівних. Тільки тубільний учитель поплив разом з ними, аби відвідати ще дальші острови.

Ми з Джеком і Пітером зібралися на раду в каюті своєї шхуни, де панував такий самий лад, як і тоді, коли ми її залишили, бо тубільці повернули всі забрані речі. Ми вирішили відпливти, не гаючись: нам кортіло якнайшвидше побачити свою любу батьківщину.

Троє тубільців зголосилися попливти з нами до Таїті, де ми сподівалися набрати повну команду. Ми прийняли їх з радістю.

Ясного сонячного ранку ми підняли сніжно-біле вітрило піратської шхуни й одчалили від берегів Манго. Тисячі тубільців прийшли попрощатися з нами й побажати щасливої дороги. Легенький вітер підхопив наше судно, і ми прудко помчали лагуною під хмарою вітрил.

Коли шхуна минала пролам у рифі, тубільці вигукнули голосне «Ура!» А вчитель стояв на скелі й махав нам брилем, і з берега ледь чутно долинуло його останнє слово: «Прощавайте!»

Тієї ночі, коли ми сиділи на гакаборті, вдивляючись у безмежне море й зоряну баню неба, серця наші сповнилися радістю, до якої доточився дивний сум. Ми ж бо нарешті пливли додому, а чарівні ясно-зелені коралові острови тонули позаду в океанській далині.