Пригоди Шерлока Холмса. Том 2

— Чому ж ні, чому ж ні! — гукнув містер Пінер з силуваною усмішкою. — Я певен, що зможу щось підшукати для вас. Ви хто за фахом, містере Гаррісе?

— Я бухгалтер, — відповів Холмс.

— О, бухгалтери нам потрібні. А ви, містере Прайсе?

— Клерк, — сказав я.

— Гадаю, наша компанія візьме вас обох. Тільки-но ми це вирішимо, я вас повідомлю. А зараз, благаю вас, ідіть. Ради Бога, залиште мене!

Ці останні слова вихопились у нього мимоволі, немовби він уже не міг стримати себе й раптово зірвався. Ми з Холмсом перезирнулись, а Холл Пайкрофт ступив до столу.

— Містере Пінере, адже ви забули, що я приїхав до вас по вказівки, — сказав він.

— Так-так, містере Пайкрофте, — відповів той байдуже. — Зачекайте-но з хвилину, і друзі ваші теж хай почекають з вами. Я буду до ваших послуг десь хвилини через три, якщо дозволите мені. — Він підвівся, чемно вклонивсь і вийшов до сусідньої кімнати, зачинивши за собою двері.

— Як це розуміти? — прошепотів Холмс. — Він не вислизне звідси?

— Це виключається, — відповів Пайкрофт.

— Чому?

— Ці двері ведуть тільки до другої кімнати.

— Іншого виходу з неї немає?

— Ні.

— Чи є там якісь меблі?

— Ні, вчора там було порожньо.

— То навіщо, до біса, він пішов туди? Чогось я тут не доберу. Враження таке, що цей Пінер з’їхав з глузду. Що могло його так перелякати?

— Він вирішив, що ми з поліції, — припустив я.

— Напевно! — вигукнув Пайкрофт.

Холмс хитнув головою.

— Ні, він не зараз перелякався. Він був блідий уже тоді, коли ми увійшли до кімнати, — мовив він. — Хіба що...

Слова його перервав різкий стукіт із сусідньої кімнати.

— Якого дідька він стукає у власні двері? — скрикнув клерк.

Стукіт ставав дедалі гучнішим. Ми очікувально обернулися до

дверей. Позирнувши на Холмса, я побачив, що обличчя його стало зосередженішим і він схвильовано подався вперед. Раптом з кімнати долинуло якесь булькотіння й щось заторохтіло по дерев’яній перегородці. Холмс шалено стрибнув через усю кімнату й штовхнув двері. їх було замкнено зсередини. Слідом за ним ми й собі кинулися до дверей і всі разом налягли на них. Зірвалася одна завіса, потім друга, й двері з тріскотом упали на підлогу. Ми вбігли до кімнати. Вона була порожня.

Проте ми розгубилися лише на мить. У найближчому до дверей кутку кімнати видніли ще одні двері. Холмс підскочив до них і рвучко відчинив. На підлозі лежали піджак та жилетка, а на гаку біля дверей на власних шлейках, зашморгнутих навколо шиї, висів директор Франко-Мідлендської компанії залізних виробів. Коліна його підігнулися, голова безвільно звисла на груди, а п’яти, доторкуючись до дверей, видавали той самий стукіт, що перервав нашу розмову. За мить я обхопив його стан і трохи вище підняв усе тіло, а Холмс із Пайкрофтом тим часом розв’язали гумовий зашморг, що глибоко в’ївся в синювату шию. Ми перенесли Пінера до іншої кімнати. Він лежав з олив’яно-сірим обличчям, ледве ворушачи синіми губами з кожним подихом, — жалюгідний уламок людини, яку ми бачили кілька хвилин тому.