Пригоди Шерлока Холмса. Том III
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #3
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0450-1
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том III». Краткое содержание книги:
Цей том — третій із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про Шерлока Холмса.
— Це сталося так, містере Холмсе. Як ви вже чули, я — капітан команди регбі Кембриджського університету, і Ґодфрі Стонтон — мій найкращий гравець. Завтра ми граємо з Оксфордом. Учора ми приїхали сюди й зупинилися в готелі «Бентлі». О десятій годині я обійшов кімнати й побачив, що всі хлопці на місцях, бо я вважаю, що успіх команди залежить і від суворих тренувань, і від міцного сну. Я перекинувся двома-трьома словами з Ґодфрі. Мені здалося, що він якийсь блідий і схвильований. Я спитав, що з ним сталося. Він сказав, що все гаразд, просто трохи болить голова. Я сказав йому «на добраніч» і пішов. Але через півгодини до мене завітав портьє й повідомив, що якийсь бородань, із простолюду, попросив передати Ґодфрі лист. Той іще не спав, і лист віднесли до його кімнати. Ґодфрі, прочитавши лист, упав на стілець, немов його грім ударив. Портьє так перелякався, що хотів уже покликати мене. Ґодфрі його зупинив, випив води й оговтався; відтак зійшов донизу, сказав кілька слів чоловікові, що чекав на відповідь, і вони обидва подалися геть. Останнім, що бачив портьє, було те, що вони побігли в бік Стренду. Сьогодні вранці Ґодфрі в кімнаті не було, постіль залишилася неторкнутою, і всі речі лежали там, де я бачив їх увечері. Він пішов невідомо куди й невідомо з ким, і я більше не чув про нього ні слова. Мені здається, що він ніколи вже не повернеться. Ґодфрі — спортсмен до самих кісток і не міг би через якусь дурницю покинути тренування і зрадити свого капітана. Ні, я відчуваю, що він зник назавжди!
Шерлок Холмс із великою увагою слухав цю дивну розповідь.
— Що ви вчинили? — спитав він.
— Я надіслав телеграму до Кембриджа, щоб дізнатися, чи не бачили його там. Щойно надійшла відповідь. Там його ніхто не бачив.
— Чи міг він учора повернутися до Кембриджа?
— Так, пізнім потягом — чверть на дванадцяту.
— Але він, як ви гадаєте, не поїхав цим потягом?
— Ні, на вокзалі його не бачили.
— Що ви зробили далі?
— Надіслав телеграму до лорда Маунт-Джеймса.
— Чому саме до лорда Маунт-Джеймса?
— Ґодфрі — сирота, а лорд Маунт-Джеймс — найближчий його родич, здається, дядько.
— Он як. Це проливає нове світло на справу. Адже лорд Маунт-Джеймс — один з найбагатших людей в Англії.
— Так, Ґодфрі про це розповідав.
— Більше ваш друг не має родичів?
— Ні. Ґодфрі — єдиний спадкоємець лорда Маунт-Джеймса, якому вже вісімдесят років, і до того ж він хворий на подагру. Кажуть, він міг би натирати більярдний кий своїми суглобами замість крейди. Він страшенний скнара, ніколи не давав Ґодфрі ні шилінґа, хоч пізніше вся спадщина так чи інакше перейде до нього.
— Чи відповів вам лорд Маунт-Джеймс?
— Ні.
— А навіщо було вашому другові їхати до лорда Маунт-Джеймса?
— Ну, вчора ввечері його щось непокоїло; якщо йшлося про гроші, то, напевно, по них він і поїхав до дядька, адже той має чималі статки. Проте мені здається, що це марна справа. Ґодфрі сам так гадав. Він ніколи не просив у старого допомоги.
— Гаразд, це ми невдовзі з’ясуємо. Якщо ваш друг справді поїхав до свого дядька, лорда Маунт-Джеймса, як ви тоді пояснили б появу того простака-бороданя о такій пізній годині, й чому це так схвилювало Ґодфрі?
Сиріл Овертон стис голову руками.
— Тут я нічого не можу сказати, — відповів він.
— Гаразд, у мене сьогодні вільний день і я радий буду взятися за вашу справу, — сказав Холмс. — А вам я порадив би поміркувати, як провести матч без цього молодого джентльмена. Таке несподіване зникнення, як ви самі сказали, має причину, й ця причина може затримати його невідомо на який час. А тепер ходімо до готелю: може, портьє пригадав щось нове, що проллє світло на цю пригоду.
Шерлок Холмс справді славився вмінням викликати довіру в найнесміливіших свідків, тож невдовзі в порожній кімнаті Ґодфрі Стонтона ми вже слухали розповідь портьє. Нічний відвідувач не був схожий ні на джентльмена, ні на простолюдина. Портьє сказав про нього: «ні те ні се». То був чоловік років п’ятдесяти, сивобородий, блідолиций, скромно одягнений. Здавалося, він був украй схвильований. Портьє помітив, як тремтіла рука того бороданя, коли він подавав Ґодфрі лист. Ґодфрі, прочитавши цей лист, сховав його в кишеню. Вийшовши з кімнати, Стонтон не подав руки бороданеві. Вони лише обмінялися кількома реченнями, з яких портьє розібрав тільки одне слово: «час». Потім обидва поспіхом вийшли з готелю. На годиннику тоді було рівно опів на одинадцяту.
— Дозвольте спитати, — мовив Холмс, сідаючи на Стонтонове ліжко. — Ви чергуєте і вдень, авжеж?