Сповідь відьом

— Маркусе, — застережливо мовила Міріам.

Метью вихопив приладдя у молодого вампіра і зупинив його холодним моторошним поглядом.

— Вибач, Маркусе. Але якщо вже хтось і буде брати у Діани кров — то це я.

Взявши мою п’ясть своїми холодними пальцями, він кілька разів зігнув і розігнув мені руку, а потім випростав її і лагідно, обережно поклав на прохолодну поверхню стола з іржостійкої сталі й обмотав мою руку над ліктем гумовим джгутом. Мушу сказати, коли вампір уводить голку вам у вену, то є в цьому щось зловісне й моторошне.

— Стисни руку в кулак, — тихо мовив він, натягуючи рукавички і готуючи порожнисту голку та першу пробірку.

Я зробила, як він сказав — і дивилася, як набухають мої вени. Метью не завдав собі клопоту попередженням, що зараз буде боляче. Він просто нахилився і без зайвих церемоній увів гостру металеву голку в моє передпліччя.

— Вправна робота, — сказала я і розслабила кулак. Тепер я спостерігала, як кров вільно побігла у пробірку.

Міняючи пробірки, Метью міцно стиснув рот у тоненьку ниточку. Скінчивши, він висмикнув голку і кинув її до цупкого пакета, призначеного для біологічно небезпечних відходів. Маркус зібрав пробірки і передав їх Міріам, а та позначила їх маленькими акуратними літерами. Метью наклав марлеву пов’язку на місце введення голки і притримав її своїми дужими холодними пальцями. А другою рукою взяв липку стрічку і приліпив марлю мені до руки.

— Дата народження? — спитала Міріам.

— Тринадцяте серпня тисяча дев’ятсот сімдесят шостого року.

Міріам здивовано витріщилася на мене.

— Тринадцяте серпня?

— Так, а що?

— Та нічого, просто перепитала для впевненості, — промимрила вона.

— У більшості випадків ми беремо також і ротовий мазок. — Метью розкрив пакунок і витяг із нього два шматочки білої пластмаси у формі мініатюрних весел, а їхні широкі кінці були злегка шершаві.

Не кажучи ні слова, я роззявила рот і дозволила Метью мазнути по внутрішній стороні щоки спочатку однією паличкою, а потім — другою. Кожна паличка зайняла місце в герметичній пластиковій рурці.

— Готово.

Окинувши поглядом лабораторію з голубими світильниками, я подумала про алхіміків, які наполегливо трудилися в тьмяному світлі вогнищ із деревного вугілля, чаклуючи над своїм імпровізованим устаткуванням та тріснутими глиняними тиглями. Вони, мабуть, все віддали б заради того, щоб мати можливість працювати в такій лабораторії з таким устаткуванням, яке значно полегшило б їм процес пізнання таємниць світобудови.

— А ви що — займаєтеся пошуками першого вампіра? — спитала я, кивнувши на шафу з шухлядами.

— Інколи, — повільно мовив Метью. — Здебільшого ж ми фіксуємо, як харчування та хвороби впливають на вид, і як та коли всихають певні генеалогічні гілки.

— А це правда, що ми є чотирма окремими видами, чи все ж демони, вампіри, відьми та люди мають одного спільного предка?