Діти Мардука
- Автор: Савченко Виктор Васильевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: «ЛІРА»
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Діти Мардука». Краткое содержание книги:
Вивченню грізного явища і способів його запобігання присвятив своє життя головний персонаж роману. Сприяють йому в тому стародавні пророцтва.
— Ну, це вже занадто, — засумнівався журналіст. — Ви проектуєте випадок, що стався з однією людиною, на все людство…
— Не занадто, не занадто, — зауважив Різниченко. — Усі заколоти починаються з одного-двох ситників. Дуже швидко вся людність обертається на ситників і починає винищувати саму себе.
Удар дзвону, що прогримів на дзвіниці Спасо-Преображенського собору, зігнав голубів з пам’ятника Воронцову, які мирно щубралися на його голові. Журналіст кинув оком на свій годинник, сказав:
— Сьома…
Я дивився вслід хлопцеві, все ще відчуваючи потиск його міцної руки. Озвався до колеги:
— Ти казав про вірш…
Товариш мій сховав у целофановий пакетик словник і витяг звідти аркуш.
— Тільки не подумай, що я претендую на пріоритет, — мовив він з усміхом. — Але цей вірш я писав за тими ж мотивами, що й ти свою «Звірину…» І думав так само, як і ти. Правда, я тоді ще не знав до пуття рідної мови, тому написав російською. Хоча це й не врятувало мене від в’язниці.
Я простягнув руку до аркуша, але він сказав, що сам прочитає. Вірш називався «Пєсня бєсов».
Різниченко почав своїм добре поставленим тенором:
Слухаючи, я дивився на собор, від якого ми були кроків за п’ятдесят. Раптом над ним хилитнувся простір, упав і полетів униз хрест зі шпилю храму, потім почала валитися дзвіниця разом з дзвоном, від якого ще чулося гудіння. Потріскалися й зруйнувалися могутні стіни, і враз пилова хмара укутала руйновище. У тій хмарі стали проступати обриси лускатої однорогої тварини на довгих ногах — священного звіра Вавилонського храму Мардука. Видиво було таким чітким, що мені здалося, ніби я вдихнув пилу. Це не були кадри кінохроніки про руйнування церков, бачені колись мною і викликані з пам’яті Різниченковим віршем. Це було щось інше — реалістичніше ніж сама подія. У пилюзі метушилися істоти, схожі на людей. Це таки люди, але зовсім маленькі, — по пасок сучасній людині. Я їх уже десь бачив — авжеж бачив — це були персонажі з мого сну, які намагалися поставити сторч велетня-боввана з золотою головою. Тим часом у мене нижче грудей ворухнувся якийсь клубок. То прокинувся звір у мені. Я окинув поглядом сквер, затримав очі на столі, де за шахівницею сиділо кілька чоловіків, тоді знову перевів погляд на руйновище. Але на тому ж місці, як і до видива, стояв великий храм, відбудований громадою Одеси. Отже, звір у мені реагував не лише на живих темних, а й на їхні фантоми в моїй пам’яті. Щойно мені дано було побувати не тільки на місці і під час руйнування споруди, а й побачити програму її руйнування. Я побував у світі причин, на початку апокаліпсису, коли діти Мардука тільки приступили до нищення стовбура християнства — православ’я.
Тим часом крізь гомін близької вулиці лунали слова мого товариша:
По цих словах у пам’яті майнула цитата з документа, який надіслав мені з Алушти мій друг Віктор Хилінський — один із шанувальників моїх досліджень «І бачив я звірину…» Це був наказ голові ВЧК Дзержинському, що його оприлюднили в «епоху гласності».
«№ 13 666 / 2
В соответствии с решением В.Ц.И.К. и Сов. Нар. Комиссаров, необходимо как можно быстрее покончить с попами и религией.
Попов надлежит арестовывать, как контрреволюционеров и саботажников, расстреливать беспощадно (підкреслення Леніна) и повсеместно. И как можно больше.