Помста професора Моріарті
- Автор: Гарднер Джон Эдмунд
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1995, №7-9
- Переводчик: Андрей Иванович Евса
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Помста професора Моріарті». Краткое содержание книги:
Бриджіт Спір до пологів залишилося кілька тижнів, і вона, разом з акушеркою, переселилася до одного із закладів Селлі Годжес. Сама Селлі яка, за її ж таки словами, була також схожа на перевантажений корабель з піднятими вітрилами, згодом мала скористатися тією самою кімнатою й тією самою акушеркою.
Марта Пірсон, освоївшись у домі, тепер виконувала обов'язки Бриджіт Спір. Їй допомагала нова служниця. Закохану в красеня Гаррі Аллена маленьку Поллі, за розпорядженням професора, призначено економкою та куховаркою в Бермондсі, куди перебрався й Аллен. Карлотта більше не належала до найближчого оточення професора, а заробляла собі на хліб в одному з будинків Селлі Годжес, де стала за розпорядницю.
В останній тиждень квітня Сегорбе повідомив з далекої Іспанії, що прибуде до Лондона 2 травня й буде радий зустрітися з Гризомбром, Шляйфштайном та Санчіонаре в зручний для них час. Кімнати для нього було замовлено в невеликому готелі на Аппер-Джордж-стріт, неподалік від старого майдану Тайберн, з лобним місцем, де зустріло свій кінець багато негідників.
27 квітня, у вівторок, в другій половині дня, Моріарті зібрав у Бермондсі таємну нараду. Були присутні троє європейських ватажків та дехто з їхніх прибічників. З боку Моріарті були Спір, Лі Чао, брати Джекобси, Терремант і Гаррі Аллен.
Професор коротко виклав плани, які вже накреслив для нової спілки, й перейшов до візиту Сегорбе.
— Я не хочу витрачати на нього часу, — мовив він похмуро. — Всім відомо, яку владу він має в Мадриді й що може нам запропонувати. Вважаю за краще не везти його відразу до Бермондсі, а зустрітися з ним у непоказному будинку на розі Саут-Ворф-роуд і Прейд-стріт біля вокзалу Паддінгтон. Говорити з ним будемо відверто. Ви, панове, — кивнув Моріарті в бік трьох континентальних ватажків, — зможете підтримати мене. Гадаю, у вас не лишилося сумнівів щодо того, чи придатний я керувати союзом. Ну, а його сумніви, навіяні минулими подіями, незабаром розвіються. Не буде жодних проблем.
Пізніше, залишившись із Спіром, Лі Чао та Терремантом, професор розвинув свою думку далі.
— А чи не краще підстрахувати себе? — дивлячись на Терреманта, запитав він. — Як там пристрій, що його ми про всяк випадок готували для Санчіонаре?
— Пристрій у робочому стані, професоре.
— Гаразд, привезете іспанця на зустріч і відвезете назад. А якщо виникне потреба…
— Все буде зроблено, — посміхнувся Терремант. — Буде обсмалено не лише бороду того іспанського короля.
— Вас, Лі Чао, після сумної кончини старого Боултона ми оберігали, — звернувся професор до маленького китайця. — Тепер вам знову треба поїхати за кордон. Я вже близький до мети. Широка мережа європейських злочинців незабаром знову буде під моєю орудою. Ми могли б уже відтепер розпочати свою діяльність, але я вирішив спочатку раз і назавжди покінчити з Холмсом.
— Ви хочете, щоб я… — почав був Спір.
— Спіре, невже ви нічого в мене не перейняли? — скрививсь Моріарті. — Хіба я не навчав вас, що краще діяти хитрістю й долати ворога, користаючись з його власних слабкостей, ніж пістолетом, ножем чи дрюком? Зрозуміло, це не стосується тих, хто не хоче знати нічого, крім сили. Для Холмса я приготував найкращий вид смерті — громадську ганьбу. Лі Чао мене розуміє. У вашій рідній країні до цих методів — особливий нахил, чи не так, Лі Чао?
Китаєць посміхнувся своєю лиховісною жовтою посмішкою і, мов Будда, покивав головою.
— Настав час, Лі Чао. Позбавте Холмса того, в чому він зараз відчуває найбільшу потребу. Як і в минулі часи. Пам'ятаєте, ми робили це до поразки в Райхенбаху?
— Гадаю, я вас зрозумів, сер, — засміявся Спір.
— Трошки прикрутимо гайки, — серйозно сказав Моріарті. — Час також залучити до дії наших друзів Ембера та Боба Ноба: хай привезуть одну з подруг цього надто допитливого містера Холмса. Коли вона буде в Лондоні, я, гадаю, зможу поводити за ніс публіку у Вест-Енді й підмочити репутацію цього так званого великого детектива.
За годину було відправлено телеграму Емберові, який досі стежив у Аннесі за Іреною Адлер. У телеграмі було всього три слова:
ВЕЗІТЬ ОРЛИЦЮ[3] ДОДОМУ.
Того ж вечора Лі Чао, побувавши в аптеці Чарлза Бігналла, із задоволенням відзначив хвилювання і страх, що відбивалися на обличчі аптекаря.
Китаєць відступив убік і притримав двері для жінки, яка, виходячи з аптеки, вдячно посміхнулася йому.
— Купила чергову дозу настоянки опію для повного щастя? — кинув Лі Чао, зачинивши по собі двері й узявши їх на засув.
3
Adler — орел (нім.).