Черево Парижа

Красуня Ліза вся похолола. Вона закусила губу, і груди її набули звичної нерухомості, що надавала цьому жіночому станові подібності до живота. Над головою вона почула невиразне гуркотіння ринку. Крізь отвори, що виходили на вулицю Рамбюто, долинав з тротуару стукіт, порушуючи глибоку тишу льоху. В Лізи майнула думка, що її врятували тільки сильні руки. Вона струсила пір’ячко, що поприставало до її спідниць. Потім, боячись, щоб її тут не застукали, пішла, навіть не глянувши на Маржолена. Коли ковбасниця проминула гратчасті двері й побачила на сходах ясне світло дня, вона зітхнула з полегкістю.

Ліза ввійшла до ковбасної вже зовсім спокійна, тільки трохи бліда.

— Ти довго барилася,—сказав їй Кеню.

— Я не знайшла Гавара, хоч усюди шукала його,— спокійно відповіла вона.— Доведеться їсти баранину без нього.

Господиня, наче й не було нічого, наказала наповнити смальцем банку, що виявилася порожньою, нарізала котлет для своєї приятельки, мадам Табуро, яка прислала по них служницю. Удари ножем по м’ясу, затиснутому в лещата, нагадали їй про Маржолена, що лежав унизу, в льоху. Проте Ліза не відчувала докорів сумління. Вона вчинила, як порядна жінка. Чи варто було рискувати своїм спокоєм задля якогось хлопчини? Ні, їй надто добре жилося з чоловіком і дочкою. І все ж вона подивилась на Кеню; шкіра на його потилиці була жорстка й червона, наче в кабана, а голене підборіддя зашкарубло, мов кора на дереві, в той час як у юнака потилиця й підборіддя були схожі на рожевий оксамит. Та про це не слід було думати; Ліза не торкатиметься більше його, бо хлопець забрав собі в голову різні дурниці. Вона шкодувала тільки, що позбулась маленького дозволеного задоволення, і казала собі, що діти ростуть надто вже швидко.

Щоки її трошки зашарілися, і Кеню знайшов, що його жінка «до біса добре виглядає». Підсівши на хвилинку до неї за прилавок, він сказав:

— Тобі треба частіше ходити на прогулянки. Це тобі на користь... Якщо хочеш, сходимо колись увечері в театр. Ну, хоч би в «Ґете»,— мадам Табуро бачила там таку гарну комедію...

Ліза посміхнулась і сказала, що там видно буде.. Потім знову зникла. Кеню подумав, що його жінка надто добра і що ця тварина Гавар не вартий того, щоб вона бігала його шукати. Ковбасник не помітив, як Ліза піднялася по сходах і ввійшла до Флоранової кімнати, ключ від якої висів на цвяху в кухні. Вона сподівалася розвідати що-небудь у цій кімнатці, бо на торговця живністю більше не розраховувала. Мадам Кеню поволі обійшла приміщення, оглянула ліжко, камін, усі кутки. Вікно, що виходило на маленький балкон, було відчинене, і гранатове деревце, вкрите пуп’янками, купалося в золотому промінні призахідного сонця. Лізі здалося, що її продавщиця не виходила з цієї світлички, що вона ще вчора ночувала тут — у кімнаті не було жодної ознаки присутності чоловіка. Це здивувало Лізу, яка сподівалася побачити підозрілі ящики або скрині з важкими замками. Вона помацала навіть Огюстінине літнє вбрання, що все ще висіло на стінці, й нарешті сіла до столу й стала читати почату сторінку, де слово «революція» повторювалося двічі. Молодиця злякалася, висунула шухляду й побачила, що там повно паперів. Та перед цією таємницею, яку так недбало охороняв поганенький дерев’яний столик з непофарбованого дерева, раптом прокинулася вся її порядність. Ліза, дуже схвильована, сиділа, схилившись над паперами, силкувалася зрозуміти зміст написаного, не ворушачи паперів, як раптом здригнулася від пронизливого співу зяблика, що сидів у клітці, освітленій косим промінням сонця.