Орієнталізм

Непрофесійним аналогом до Коссенового Мухаммеда є Мухаммед Карлейля, змушений служити справі, яка повністю виходила за історичні та культурні обставини того часу й місця, в яких жив Пророк. І хоча Карлейль цитує Сасі, його есе є очевидним витвором людини, яка обстоює кілька загальних ідей про щирість, героїзм та профетичну місію. Його напрям думок є благотворним: {201} Мухаммед — не легенда, не безсоромний любитель чуттєвих утіх, не кумедний і нікчемний чаклун, який навчає голубів діставати горошини з його вух. Він радше людина, обдарована реальним баченням і переконаністю в слушності свого світогляду, хоча і є автором книжки, Корану, яка є «занудною й недоладною, нездалою й недосконалою; з нескінченними повторами й велемовністю; щось надзвичайно примітивне, грубе — одне слово, якась несосвітенна дурість»65. Схоже, що, сам не будучи зразком ясності та стилістичної вишуканості, Карлейль робить ці твердження з метою врятувати Мухаммеда від оцінки за бентамітськими стандартами, які осудили б і Мухаммеда і його, Карлейля, разом із ним. Проте Мухаммед — це персонаж, перенесений у Європу з того самого варварського Сходу, який лорд Маколей оголошує недорозвинутим у своїй знаменитій «Хвилині» («Minute»), 1835 p., де стверджувалося, що «наші тубільні піддані» мають навчитися від нас багато більше, аніж ми від них 66.

Інакше кажучи, і Коссен, і Карлейль доводять нам, що Схід не повинен уселяти нам зайву тривогу, бо надто далеко відстали орієнтали від європейських досягнень. Орієнталістська та неорієнталістська перспективи тут збігаються. Бо й усередині компаративного поля, на яке перетворився орієнталізм після філологічної революції початку дев’ятнадцятого сторіччя, й поза ним, чи то в популярних стереотипах, чи то в картинах Сходу, змальованих такими філософами, як Карлейль, чи то в стереотипах, подібних до стереотипу Маколея, Схід у всій своїй сутності був інтелектуально підкорений Заходу. Як матеріал для вивчення або рефлексії, Схід набув усіх ознак внутрішньо притаманної йому слабкості. Він став об’єктом у примхливих хитросплетіннях розмаїтих теорій, які використовували його для ілюстрації. Кардинал Ньюмен, не будучи великим орієнталістом, використав орієнтальний іслам як основу для своїх лекцій у 1853 p., в яких виправдовувалася британська участь у Кримській війні 67. Кюв’є знайшов Схід корисним для своєї праці «Тваринний світ» («Le Règne animal», 1816). Схід придався для розмов у різних салонах Парижа 68. Список посилань, запозичень та трансформацій, опертих на орієнтальну ідею, є величезним, але те, чого досяг орієнталіст ранній, і те, з чого користався на Заході неорієнталіст, було {202} поменшеною моделлю Сходу, зручною для сильнішої, домінантної культури та її теоретичних (а було, що не тільки для теоретичних, а й для практичних) потреб.