![Зброя, мікроби і сталь - [calibre 4.13.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/1/1/7/zbroya-mikrobi-i-stal-calibre-4-13-0-download.jpg)
Зброя, мікроби і сталь - [calibre 4.13.0]
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Home
- Жанр: История
Электронная книга - «Зброя, мікроби і сталь - [calibre 4.13.0]». Краткое содержание книги:
Аналогічно поширення на південь Африки свійських тварин із Родючого півмісяця зупинили або уповільнили тамтешній клімат і захворювання, зокрема трипаносомні хвороби, переносником яких виступала муха цеце. Кінь не зміг утвердитися південніше західноафриканських князівств, розташованих на північ від екватора. Просування корови, вівці та кози на цілих 2 тис. років затрималося на північному краї рівнини Серенґеті, доки не з’явилися нові види господарювання та породи цих свійських тварин. Корова, вівця і коза кінець кінцем досягли Південної Африки в період 1—200 рр. н. е., аж через 8 тис. років після того, як їх було одомашнено на Родючому півмісяці.
Тропічні культурні рослини Африки мали свої проблеми з поширенням на південь, діставшись Південної Африки разом із чорними африканськими рільниками (банту) невдовзі після проникнення туди свійських тварин із Родючого півмісяця. Проте ці тропічні африканські культурні рослини не могли подолати південноафриканської Рибної ріки, далі якої їх стримували середземноморські кліматичні умови, до яких вони не були пристосовані.
У результаті відбулася добре відома розв’язка південноафриканської історії двох останніх тисячоріч. Частина корінних койсанських народів Південної Африки (інакше відомі під назвою «готтентоти» і «бушмени») дістали свійських тварин, але залишалися без рільництва. На північний схід від Рибної ріки їх чисельно переважили і витіснили чорні африканські рільники, чий рух на південь зупинився на березі цієї-таки ріки. Рільництво розквітло в південноафриканській зоні середземноморського клімату лише після прибуття морем європейських поселенців у 1652 році, які привезли із собою комплект культурних рослин родом із Родючого півмісяця. Зіткнення між цими всіма народами породили трагедії новочасної південноафриканської історії: швидке вигублення койсанів європейськими бацилами і рушницями; сторіччя воєн між європейцями і чорними; ще одне сторіччя расових утисків; а тепер — спроби європейців і чорних знайти новий спосіб співіснування на колишній койсанських землях.
Давайте тепер зіставимо легкість дифузії у Євразії з її труднощами вздовж осі північ—південь, уздовж якої розтягнута Америка. Відстань між Мезоаме- рикою та Південною Америкою, наприклад між мексиканськими й еквадорськими верхогір’ями, становить лише 2 тис. кілометрів — десь так само, як у Євразії між Балканами і Месопотамією. Балкани пропонували ідеальні вегетаційні умови для більшості месопотамських культурних рослин і свійських тварин і отримали цих доместикатів одним комплектом упродовж 2 тис. років після завершення формування комплекту на Родючому півмісяці. Таке стрімке поширення упередило можливості для одомашнення цих самих або споріднених видів на Балканах. Високогірна Мексика і Анди так само були підхожими для багатьох культурних рослин і свійських тварин одна одної. Кілька рослин, зокрема мексиканська кукурудза, таки проникли в інші регіони ще в доколумбівські часи.
Але інші культурні рослини та свійські тварини не змогли подолати шлях між Мезоамерикою та Південною Америкою. Прохолодні верхогір’я Мексики були б ідеальними умовами для розведення лам, морських свинок і картоплі, які було одомашнено в прохолодних верхогір’ях південноамериканських Анд. Але на шляху поширення цих андських доместикатів стали теплі низовини Центральної Америки, які повністю спинили їхнє просування на північ. Через 5 тис. років після одомашнення лами в Андах ольмеки, майя, ацтеки та всі інші корінні суспільства Мексики не мали жодного в’ючака і жодного м’ясного свійського домашнього ссавця, крім собаки.
І навпаки, свійські індики Мексики й одомашнений соняшник сходу СІЛА процвітали би в Андах, але на шляху їхнього просування на південь стали зони тропічного клімату. Якихось 1100 кілометрів дистанції з півночі на південь кілька тисяч років перешкоджали мексиканській кукурудзі, кабачку та квасолі досягти сходу СІЛА після їхнього одомашнення в Мексиці, а мексиканський червоний перець і лободові так і не подолали цю дистанцію в доісторичні часи. Кілька тисяч років після одомашнення в Мексиці кукурудза не могла проникнути в східну частину Північної Америки через прохолодніший клімат і коротший період вегетації, притаманний цьому регіонові. Десь між 1 і 200 рр. н. е. кукурудза кінець кінцем з’явилася на сході СЛІА, але лише як другорядна культура. Тільки близько 900 р. н. е. після появи морозостійких сортів, адаптованих до північного клімату, оперте на кукурудзу рільництво зробило свій внесок у процвітання найскладнішого корінного американського суспільства Північної Америки — Міссісіпської культури, короткий розквіт якої обірвали занесені європейцями мікроби, які потрапили до Америки із Колумбом і після нього.