Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Українські традиції
Українські традиції - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українські традиції

Электронная книга - «Українські традиції». Краткое содержание книги:

Це видання – унікальна антологія, чудове джерело для всіх, хто хоче відчути, чим жив український народ від давніх-давен до нашого часу. «Влес-книга», Геродотова «Скіфія», Апокрифи та Житія перших руських святих, українські легенди, народні пісні й думи, а також інші цінні пам’ятки, – усі разом, зібрані тут матеріали формують цілісну картину духовної й культурної діяльності українців у різні часи та епохи.
1 ... 87 88 89 90 91 92 93 94 95 ... 251
Перейти на страницу:

Звичайно, не всі старі запорожці закінчували своє життя в монастирях; більшість умирали там, де жили, причому, якщо козак умирав у Січі, його ховали на спеціально відведеному біля кожної Січі цвинтарі; якщо він умирав у зимівнику чи бурдюзі, його ховали де-небудь на схилі глибокої балки, біля гирла ріки, біля мальовничого озера чи серед відкритого високого степу; над могилою померлого нерідко насипали високий курган «для пам'яті знатної людини»[294], тому й досі співається у козацьких піснях:

«Він взяв собі за жіночку Високую могилочку, зеленую долиночку».

Померлих ховали у повному козацькому вбранні: жупані, черкесці, сап'янцях, шапці та при зброї; в труну часом ставили карафку горілки й череп'яну люльку, приказуючи при цьому: «А нумо, товариші, поставим йому пляшку горілки у голови, бо покійничок любив-таки її!» На могилі ставили кам'яного хреста, нерідко витесаного самим покійником ще за життя, на хресті робили відповідний напис і виставляли білий прапор на знак бездоганної чистоти померлого лицаря.

Але переважно запорожці гинули в боях, на морі чи на суходолі, під час походів проти неприятелів; тоді, звісно, козак складав свою «голівоньку» де доведеться; якщо траплялися при цьому товариші, вони нашвидку викопували могилу шаблями, землю з неї вибирали полами чи шапками й ховали померлого товариша; якщо ж козак помирав сам, то його кості спочивали зовсім без «чесного» поховання:

«Як козака турки вбили, під явором положили, Під явором зелененьким лежить козак молоденький; Його тіло почорніло, а від вітру пострупіло, Над ним коник зажурився, по коліно в землю вбився».

Ще гірше доводилося козаку, коли він, тікаючи з турецької неволі, потрапляв у дикий степ, безводну й безплідну пустелю і, зморений жахливим голодом і нестерпною спрагою, вмирав голодною смертю; тоді чорнокрилі орли очі його клювали, вовки степові м'ясо об'їдали й жовті кості по шляхах розтягали, а козацька голова з очниць травою-муравою проростала.

Торгівля. Промисли й ремесла у запорізьких козаків

Торгівля у запорізьких козаків розвивалася на дуже широких засадах, чому сприяло як розташування їхніх вольностей, так і природні шляхи сполучення: запорожці жили на роздоріжжі між Україною, Литвою, Польщею і Росією з одного боку та Кримом і Туреччиною з другого. Крім того, вони володіли кращою частиною «великого водного північного шляху з варяг у Царград», який споконвіку був відомий руським людям і вів до Чорного моря, а звідси у Царгород і на схід, – це ріка Дніпро з його широким і глибоким лиманом. Тому без перебільшення можна сказати, що вся торгівля Польщі, Литви, України й Південної Росії XVI—XVIII ст. була в руках запорізьких козаків і велася за їх посередництвом. Торгівля у запорізькому краї розпочалася уже наприкінці XV ст.: з акта 1499 р. ми дізнаємося, що вже тоді якісь козаки плавали вниз по Дніпру, ловили там рибу і згодом продавали її у Києві[295]. З інших актів відомо, що багато хто з українців здавна щовесни вирушав до порогів і нижче, ловив там рибу, полював на звірів і лише восени повертався у міста й продавав там свіжу й солену рибу і звіряче хутро.[296]

Як усі на світі люди, так, звичайно, і запорізькі козаки початково, укладаючи торговельні угоди з іноземцями, особливо з турками й татарами, вели німу торгівлю; не знаючи мови, обидві сторони, за літописним виразом, «помовали руками». Згодом усі торговельні угоди запорізькі козаки укладали за посередництвом окремого стану людей, так званих товмачів, котрі знали мови всіх народів, з якими козакам доводилось укладати торговельні чи якісь інші угоди. Як і в усіх інших народів, у запорізьких козаків торгівля початково була міновою, не виключаючи, зрештою, і вживання монет. Шляхи сполучення початково також переважно були природні – ріки й річки, згодом так звані «одвічні» шляхи, головним чином Муравський та Чорний з їх боковими гілками й поперечними дорогами. Засобом пересування по воді служили човни, чайки або галери, по шляхах – «мажі», або «паровиці», тобто великі чумацькі вози, й «палубці» – такі самі вози, але вкриті зверху від негоди, запряжені волами, по парі на кожен віз. У первісній країні, за відсутності якихось вигод у дорозі й при важких товарах, волів ніхто і ніщо не могло замінити.

вернуться

294

Мышецкий С. История. С. 78.

вернуться

295

Акты ЮЗР. Т. 1. № 170.

вернуться

296

Отечественные записки. 1874. № 5. С. 39.

1 ... 87 88 89 90 91 92 93 94 95 ... 251
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)