Кім

Здоровенні чоловікові лаписька злетіли вгору:

— Нє, нє. Не смійся з мене.

— Я хочу вилікувати цього хворого. Ти набудеш заслуги допомогою. Якого кольору попіл у тебе в люльці? Білий. Це сприятливо. Маєш у себе в харчах сиру куркуму?

— Я… я…

— Відкрий свого клунка!

У клунку був звичний набір дрібних речей: трохи одягу, знахарське зілля, дешеві гостинці, вузлик із аттою — місцевим сірим борошном грубого помолу, папуші сільського тютюну, дешеві чубуки до люльки і торбинка прянощів для карі — усе це було загорнуте у ковдру. Кім перебирав усе це з виглядом премудрого чаклуна і бурмотів мусульманські заклинання.

— Цієї мудрості я навчився у сагибів, — прошепотів він Ламі, наразі, якщо згадати про його навчання у Ларгана, то це була щира правда. — Зірки віщують, що у цього чоловіка буде велике лихо. Відвернути його?

— Друже Зірок, ти все робив добре, роби, як ти хочеш. Це буде ще одне зцілення?

— Швидше! Швидше давай! — хекав магаратта. — Поїзд може зупинитися.

— Зцілення від тіні смерті, — сказав Кім, змішуючи камбогове борошно з сумішшю попелу з дерева і від тютюну у червоній глиняній чашечці люльки. Е.23 без жодного слова, стягнув із себе тюрбан і випустив долу довге чорне волосся.

— Жрець, то моя їжа — прогарчав джат.

— Буйвол у храмі! Ти що, досі смів дивитися? — відповів Кім. — Я маю творити чари серед дурнів, але подбай про свої очі. Вони ще бачать? Я врятував маля, а ти за це… безсоромнику!

Чоловік здригнувся під пильним поглядом Кіма, який був цілковито серйозний.

— Чи я маю тебе проклясти, чи… — він узяв обгортку клунка і накинув її на схилену голову. — Лиш посмій хоч подумки захотіти поглянути, і… і… навіть я тоді тебе не врятую. Сядь! Онімій!

— Я сліпий… німий. Пожалій, не клени! Хо-ходи сюди, маленький, пограємося у хованки. Ради мене, не виглядай з-під запони.

— Бачу надію, — сказав Е.23. — Який твій план?

— Буде далі, — відповів Кім, зриваючи з нього тонку натільну сорочку. Е.23 знітився, як усі вихідці з півночі, він не любив відкривати голе тіло.

— Що таке каста порівняно з перерізаним горлом? — мовив Кім, стягаючи її до пояса. — Ми маємо зробити тебе скрізь жовтим садгу. Роздягайся, роздягайся мерщій і закинь коси собі на очі, поки я тебе обсиплю попелом. Тепер — знак касти[156] тобі на чоло.

Він дістав з-за пазухи дорожню коробочку з фарбами і брусочок кармазинового лаку.

— Ти точно лиш починаєш? — спитав Е.23.

Буквально виборюючи дороге життя, він вислизнув із одежин і стояв голий, у самій лише пов’язці на стегнах, поки Кім ставив йому благородний знак касти між засипаними попелом бровами.

— Два дні, як вступив у Гру, брате, — відповів Кім, — потри дужче попелом попід пахвами.

— Ти зустрічався… з цілителем хворих перлів?