Фройд би плакав
- Автор: Карпа Ирена Игоревна
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: "Фолио"
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Фройд би плакав». Краткое содержание книги:
По ТБ транслювали чемпіонат світу зі снукеру. Ебдон мочив МакКалоха. Артур із Михасем виходили в готельний коридор і щосили волали:
— Dоре, dо-оре!!!
Із сусіднього номеру 310 випихалася європеоїдна голова і тріщила очі коридором. Артур із Михасем дурнувато гиготіли і втікали до кімнати.
Марла позіхала й засмагала. їздила з Артаном на моторбайку і робила вправи для дупи. Спостерігала за тим, як британські пенсіонерки сушать коросту по шезлонгах, і купалася топлес у них під носом. Реготала з того, що виробляли Артур із Михасем в басейні і намагалася писати статті про секс. Дочікувалася нарешті Іллі, відводила його на хвилеріз, ховала від вітру в каміння і зовсім тихо на вухо йому читала свого улюбленого Гійома Аполлінера. Хлопець зітхав, зовсім не виглядав на своїх тридцять один, обіймав її і казав, що:
— Певно, буде все хуйово.
— Це ж бо чого? — цікавилася Марла.
— Не знаю… Якщо ти зникнеш зараз, я не знаю, що буде. Я про це не думаю. Я згоден втратити все — однаково життя вже безповоротно змінилося. Я не зможу…
— Не бійся, малий. Я з тобою. А втім, боятися втратити — здорово. Це не дає розвинутися звичці і рутині. Ми так за кожен день повинні би боятися, бо щомиті можемо втратити наступну мить. От тоді ми тільки й зможемо по-справжньому жити. Боятися отак — це по-справжньому кохати. Фе, вибач за попсу. Повторююся вже не вперше і не вдруге, певно.
— Нічого, говори. Ти все правильно кажеш… Не знаю, як воно потім буде.
— Потім буде добре. По-іншому думати немає сенсу. Ну все, ходімо, в тебе ж день народження — сімейне свято. Біжи додому їсти торти.
— Не знущайтеся, будь ласка.
— Хто? Я? Та ні — я стовідсоткова серйозність. Обережно, любий, не зашпортайся за камінь середземноморський.
Ілля хворів на жахливий екзистенціалізм, сам цього не підозрюючи. Він не втомлювався наголошувати на минущості цього періоду його життя, запитував себе, чи можна зберегти бодай пам'ять про ті відчуття, які відловлюються тепер, а згодом підуть на спад. Марла ж була свідомою фаталісткою, що не завдавала собі болю думками про локальну минущість, затуляючись минущістю більш-менш глобальною:
— Не парся, малий, ми ж усе одно здехнемо. Нас не буде. А от море це шумітиме, як і шуміло. І каміння стоятиме. Але також невідомо, як довго їм це вдаватиметься.
Вечорами, попрощавшись із Іллею, Марла ходила співати «Киріє, елейсон» [87] і читати вірші свого дитинства — французьких символістів — тому самому морю з камінням.
She says she’s mine I know she lies
Ілля був одружений із дуже красивою чорнявою жінкою, що зачісувала волосся гладко назад, збираючи його в хвоста. Вдягаючи великі півпрозорі сонячні окуляри і яскраву пластикову біжутерію, модну відрижку вісімдесятих, вона перфектно газувала на хорошому Іллєвому авті, дуже круто гальмувала, заїжджаючи на подвір'я, слухала в салоні абсолютно відстійне лайно в стилі «русскоє тєхно», читала 5-8 том Кастанеди і діяла так, що жоден літературознавець чи психіатр на світі ніколи не зміг би звинуватити її в цьому читанні. Марлі уже траплялися дєвучки, що з захопленням читали «сурйозні книжки», а потім ні на півтону не змінювали дзеленькотіння своїх пустих і гарних банячків. Красуням все прощається. Дружина Іллі була красунею. Порівняно з нею, Марла у своїх сандалях, на велосипеді, в білій (хай і брен-довій, але фіг здогадаєшся) майці, з мідними бляшками на шиї і з пелехатим рудо-червоним волоссям скидалася, в кращому випадку, на вкрай оптимістичного продавця марихуани в середній школі. Хоча ні, для середньої школи торговці підбирають солідніше шмаття. Втім, пофігістична Марла у своїх уже не білих, запацьканих об роверовий ланц, штанцях, могла би запросто виявитися донькою Онассіса — мультимільярдери так і виглядають. Могла б. Але не виявилася.
[87]
Господи, помилуй (гр.).