Останній заколот
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Ненависть #2
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: “Радянський письменник”
- ISBN: 5-333-00260-6
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Останній заколот». Краткое содержание книги:
Вони з Вакаром узяли візника й поїхали бульваром Капуцинів до площі де ля Конкорд. Тут Вакар запропонував відпустити візника.
Сутеніло, й вітрини запалали електрикою. Петро десь краєм вуха чув про Єлісейські Поля, й чомусь вони уявлялися йому не те що полями, засіяними житом чи гречкою, розумів, що в Парижі це неможливо, а принаймні якимись площами, з’єднаними поміж собою вулицями чи бульварами, а виявилося — величезний широкий проспект, більший і ширший за самий Хрещатик, а кращої вулиці — Вовк був переконаний в цьому — не могло існувати в світі. Однак Париж є Париж, і Петро змирився з тим, що Єлісейські Поля все ж переважають Хрещатик.
Вакар повільно чимчикував серединою тротуару, розглядав гарно вбраних і вродливих жінок, здавалося, він забув про Вовка, але варто було Петрові затриматися біля якоїсь вітрини, як стривожено роззирнувся й зауважив:
— У Парижі легко загубитися, прапорщику. Проте з грішми не пропадеш. — Вказав на автомобіль, що зупинився біля тротуару. — Більшість таксистів — колишні наші колега, й не дивуйся, якщо назад до готелю нас везтиме навіть полковник.
— О-ля-ля! — радісно вигукнув Вовк. — Нехай полковник, нехай штабс-капітан, я згоден на все, але ж, Миколо Платоновичу, коли ми відберемо в більшовиків владу, чи не здається вам, що ця маса полковників та поручників посуне назад до Росії та рватиме мені й вам горлянки, вимагаючи назад маєтки, привілеї, чини й посади?
— Звичайно, така проблема виникне, — серйозно погодився Вакар, однак подумайте: Росія велика, Україна також нівроку, всім знайдеться місце, ну… — зненацька поморщився, — враховуватимемо заслуги кожного, і ви, прапорщику, не здивуєтесь, коли одразу одержите чин…
Вовк зробив заперечливий жест, удаючи, що ця розмова неприємна йому:
— Не на чини полюю, справедливість дорога!
— От справедливість і восторжествує, — підхопив Вакар, — і я певен, що побачу на вас найближчим часом принаймні полковницькі погони.
Вовк відповів йому вдячною усмішкою, твердо знаючи, що не тільки найближчим часом, а й у віддаленому майбутньому не гуляти Вакарові київськими чи московськими вулицями — про це вже потурбується персонально він, чекіст Петро Вовк.
Біля дверей ресторану стовбичив швейцар у червоному кашкеті, він поцікавився, чи замовили пани столик і, дізнавшись, що ні, покликав метрдотеля. З’явився високий, у смокінгу з краваткою-метеликом чоловік, він зігнувся саме перед Вовком чисто як непман у київському “Паласі”, й Петро подумав, що за всіх умов гроші псують людину й роблять з чесного трудівника лакизу на кшталт цього типа у смокінгу.
Вакар перекинувся з метром кількома словами, й той провів їх до вільного столика, де стояли два прибори й височів кошик з фруктами. Й буквально за помахом чарівної палички з’явилася пляшка коньяку й шампанське у срібному відерці з льодом, якісь наїдки й мушлі на підносі. Вовк збагнув — вустриці й подумав, що хлопці на Єлизаветинській, певно, не повірять йому, а Мальцев павіть обрегоче: мовляв, кожен може вигадати, що шамав на Єлісейських Полях якусь гидоту, а де докази?
Вакар поблажливо зиркнув на Петра й показав, як впоратися з мушлею. Виявилось, не так уже й складно, — наслідуючи Бакара, Вовк вичавив на слизняка цитрину й проковтнув вустрицю відчайдушно. Гадав, гидота, але вустриця чомусь посмакувала йому, і в Петра навіть виникла крамольна думка: буржуї не такі вже й дурні, деякі їхні звички й смаки може наслідувати пролетаріат. Проте, схаменувся, наслідувати не тепер, а колись, у майбутньому, принаймні після світової революції, у швидку перемогу якої тепер, після відвідання Парижа, не дуже-то й вірив. Думав, тут на кожному кроці страйки й мітинги трудящих, на проспектах демонстрації з червоними прапорами, як-не-як, місто комуни, побачив же тишу й спокій, невже пролетаріат забув свої традиції?
Почекавши, поки Вакар вип’є чарку коньяку, Вовк обережно поцікавився: як, мовляв, у Франції внутрішнє становище і чи не піднімають тут голову червоні? Здається, все спокійно…
— Оманлива тиша, — невдоволено поплямкав губами Микола Платонович, — намагаються бунтувати, і уряд пішов навіть на деякі поступки. От поки що й принишкли.
Вовк зрадів такому повідомленню, відзначивши про себе, що, певно, у французьких товаришів не знайшлося такого розумного й послідовного вождя, як товариш Ленін, але подумав також: Володимир Ілліч вчить /їм це колись роз’яснювали на політгуртку/, що у революційній боротьбі трапляються припливи і відпливи, ось тут, мабуть, зараз відплив. Проте за ним обов’язково почнеться зростання класової боротьби — ото покрутяться тоді буржуї, що сидять зараз за сусідніми столиками.