Ваше ім'я, майоре?
- Автор: Ященко Антон
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: «Таврія»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ваше ім'я, майоре?». Краткое содержание книги:
Автор — журналіст, до пригодницького жанру звертається вперше.
На тому й закінчився судовий допит обвинувачуваного. Судді пішли на нараду.
— Ну що, майоре? — показав директор на двері, у які вивели підсудного. — Переконалися? Типовий фанатик-марксист! Ходімо. Вирок відомий — шибениця!
— А може, послухаємо його останнє слово?
— Яке ще слово? Йому не дадуть, — впевнено сказав директор.
— Чому?
— Бо він може наговорити такого… — директор махнув рукою.
Зоннеман підвівся, і Майвальд мусив іти за ним. «Прощавай, геноссе Міллер! Я розповім людям про твою мужність». — сказав він подумки, залишаючи зал судового засідання.
РОЗДІЛ XI
ІРОНІЯ ДОЛІ
Фашисти ніяк не могли повірити в наближення своєї повної поразки. Ще б пак! Гітлер же пророкував третьому рейху тисячолітню історію. І от, на тобі, корабель ледь-ледь тримається на хвилях розбурханого моря, а буря чимдалі стає могутнішою.
Офіціоз нацистської партії газета «Фолькішер беобахтер», з першої сторінки якої Гітлер ще восени сорок першого хвалькувато проголосив про свою повну перемогу над Росією, тепер, через три з половиною роки, намагається переконати читачів виступами рейхсміністра Геббельса в тому, що повна і остаточна перемога над совєтами буде саме тут, у центрі рейху.
Та вже мало хто звертав увагу на галасування рейхсміністра і по радіо, і на сторінках газет. Ті, що заподіяли злочин проти людства, боялися помсти й мізкували, як би заплутати свої криваві сліди, змінювали шкіру.
Фабрикантів та заводчиків непокоїло те, що все їхнє багатство може опинитися в руках ворогів. І вони вивозили свої цінності туди, звідки рухалися американські та англійські війська — з ними легше домовитись. А під те, чого не можна евакуювати, закладали вибухівку, щоб зруйнувати в останній час.
Ті німці, що нічого спільного не мали з фашизмом, а навіть самі стали жертвами нацистського божевілля, з надією дивилися на схід, чекали Радянську Армію, як свою визволительку.
На прохання директора заводу Вальтера Зоннемана інспектор Майвальд залишився в нічну зміну. І саме тієї ночі гестапівці заарештували майстра інструментального цеху Ернста Фрейліха. Обставини ускладнювалися. Треба про це вчасно попередити товаришів з організації опору, яких Фрейліх знав.
Тому й крутиться Альфред Майвальд біля брами заводу так раненько, виглядає друзів, що мають прийти на ранкову зміну. Найголовніше — зустрітися з Рудольфом Фішером.
Та он, здається, й він. Так, це справді Рудольф поспішає..
І вартові саме з’явилися!
— Пане інженере! — гукнув Майвальд навмисне голосно. — Ви просили на сьогодні двадцять остробітників. Ваше прохання задоволено. — Наближаються один до одного. — Даю вам сім поляків, решта росіяни. Ви задоволені? — Нахилився злегка й шепнув: — Дві години тому гестапівці забрали Ернста Фрейліха. — Негайно зникни. — І знову голосно: — Зважайте, пане інженере, ви особисто відповідаєте за кожну голову цих слов’ян.
— Гут! Нехай приводять, — сказав Фішер офіційним тоном і, понизивши голос, додав: — Сам також будь обережним, чекати вже недовго. — І загубився в натовпі.
Після зникнення Рудольфа Фішера Альфред Майвальд очолив заводську організацію антифашистського руху опору, до якої входило вже чимало загартованих бійців, готових до будь-якого випробування.
Завод з самого початку сорок п’ятого різко скоротив виробництво. А коли фронт наблизився, то й зовсім припинив випуск нових танків, перетворився на ремонтну базу. Та й ремонтувати вже нікому. Німців, які могли тримати зброю, забрали на фронт, а всі роботи треба було перекласти на плечі остробітників та полонених. З цього приводу Вальтер Зоннеман й запросив до себе Альфреда Майвальда. Адже від старання інспектора багато залежить.
Коли Майвальд зайшов до кабінету, Зоннеман тільки-но поклав телефонну трубку. Він був приголомшений.
Показавши гостеві на крісло, Зоннеман мовчки відкрив шафку й дістав звідти дві чарки і пляшку з французьким коньяком. Механічно наповнивши скляночки темнуватою рідиною, він кивком голови запросив гостя випити.
Аж коли випив, заговорив, — неначе чарка «Наполеону» вивела його із заціпеніння:
— Ну й становище, доннерветтер! Вишкрібають усе! Оце вже справді тотальна! Дякуйте богові, майоре, що в сорок другому пом’яло вам боки й тому вас списали по чистій. Тепер не вдалося б, бо й кривих беруть і однооких також. Хоч ця мобілізація, відверто кажучи, як мертвому припарки. — безнадійно махнув рукою.