Метелик

— Мені треба з вами побалакати. Здається, я матиму нагоду влаштувати втечу. На жаль, зі мною зможуть утекти тільки двоє. Певна річ, я візьму з собою Клузйо й Матюрета, з якими я втік із каторги. Якщо хтось має щось проти, хай скаже відверто, я вислухаю.

— Ні, — озивається бретонець, — ми не маємо права заперечувати. Передусім тому, що ви троє втекли разом із каторги. Зрештою, ви опинилися тут через нас, бо нам забаглося висадитись у Колумбії. Дякуємо тобі, Метелику, що радишся з нами. Але ти маєш повне право робити так, як вважаєш за потрібне» Хай вам помагає Бог. Запам’ятайте, в разі невдачі вас чекає неминучі смерть.

— Ми про це знаємо, — кажуть разом Клузйо й Матюрет.

Пополудні я розмовляю з комендантом. Друг його згоден. Рибалка питає, що ми хотіли б мати в човні.

— П’ятдесятилітрову бочку прісної води, двадцять п’ять кілограмів кукурудзяного борошна й шість літрів олії. От і все.

— Чоловіче! — вигукує комендант. — Хіба ж можна виходити в море з такими вбогими харчами!

— Можна.

— Ти хоробрий, французе.

Все гаразд. Отже, комендант здійснить і третю операцію. Він холодно додає ще:

— Віриш ти мені чи ні, а я зроблю це задля своїх дітей і задля тебе. Своєю хоробрістю ти цього заслуговуєш.

Я знаю, що він каже правду, й дякую йому.

— Як ти думаєш утекти, щоб ніхто не здогадався, що ми з тобою у змові?

— Твоєї вини тут не буде. Я тікатиму вночі, коли чергуватиме твій заступник.

— Розкажи про свій план.

— Завтра ти знімеш з нічної охорони одного вартового, Через три дні знімеш другого. Коли залишиться один, поставиш навпроти дверей камери сторожову будку. Першої ж дощової ночі вартовий сховається в будку, а я вилізу через заднє вікно. Що ж до освітлення муру, то тобі доведеться якось зробити там замикання. Можна прив'язати до шматка мідного дроту завдовжки з метр два камінці й закинути його на електричні дроти, що йдуть від стовпа до муру. А рибалка нехай припне ланцюгом човна так, щоб нам не довелося довго його відв'язувати. Вітрила й весла мають лежати готові в човні.