Вовк-тотем

Під час цієї оповіді Старий занурився в свої думки і його погляд поступово пом’якшився. Він постійно бубонів до себе: «Австралія, Австралія, Австралія…», а потім сказав:

— Принеси мені завтра карту, я хочу подивитися, де є ця Австралія. Тепер якщо хтось заговорить про те, щоб повністю винищити вовків, я буду розповідати йому про Австралію. Кролі вміють зруйнувати степ, крім того, вони за рік можуть окотитися не один раз, а кроленят в одному окоті набагато більше, ніж цуценят в одному вовчому лігві. На зиму байбаки й пацюки зариваються глибоко в нори, однак зайці все одно вилізають у пошуках їжі, тож вони стають «зимовою поживою» для вовків, а завдяки тому, що вовк з’їсть зайця, цілими залишиться чимало баранів. Однак, якщо просто вбивати зайців, ніколи їх не переб’єш. Якби в степу не було вовків, то люди що три кроки натикалися б на заячі нори.

— Я завтра ж принесу вам карту, — швидко відповів Чень Чжень. — У мене є велика карта світу, на ній ви все зможете побачити.

— Ну гаразд! Ти втомився за останні дні, тож повертайся швидше додому відпочивати, — сказав Старий, однак, помітивши, що Чень не хоче йти, додав: — Ти, напевне, хочеш запитати свого Старого батька, як же витягти з того лігва цуценят?

Чень Чжень, трохи посумнівавшись, усе ж ствердно кивнув головою й сказав:

— Це ж я вперше витягаю цуценят, тож ви так чи інакше повинні допомогти мені досягти успіху.

— Я можу тобі підказати цього разу, але надалі не роби цього часто.

— Звісно, — дав ще одну обіцянку Чень Чжень.

Старий ковтнув молочного чаю й загадково посміхнувся:

— Якби ти не запитав свого Старого, то й думати було б годі тобі витягти тих цуценят. Однак, гадаю, тобі краще пожаліти цю вовчицю й не доводити цю справу до кінця.

— Але чому я не зможу дістати цих цуценят? — схвильовано запитав Чень.

Прибравши з обличчя посмішку, Старий сказав:

— Одну печеру ви підірвали, в іншу — залізли, тож там з’явився людський запах, а ще й отвір до неї заліпили. Вовчиця сьогодні ввечері неодмінно почне «переїжджати» — розриє один з потаємних ходів до печери й повиносить звідти цуценят до іншої, тимчасової печери, й заховає їх там. А за кілька днів знову переміститься до іншої печери, й так, поки не заховається надійно від людей.

— А цю тимчасову печеру легко знайти? — швидко запитав Чень Чжень, у якого аж тьохнуло серце від слів Старого.

— Людина навряд чи знайде, натомість собака може знайти. Твій рудий собака й обидва чорних цілком упораються. Я бачу, ти ніби заприсягнувся з цією вовчицею остаточно звести рахунки?

— Батьку, давайте ви завтра підете туди разом з нами, а то Ян Ке вже боїться усіх цих вовчих хитрощів!

— Завтра я повинен оглянути капкани на півночі, — засміявся Старий. — У ті капкани, які ми встановили вчора вночі, потрапив один великий вовк, однак я поки що його не чіпав. Північні зграї зголодніли й знову повернулися, тож завтра, можливо, доведеться уже звільняти від них усі капкани. А ти за найближчі два дні повинен гарно виспатися, щоб підготуватися до ловів, тож пошуки цуценят краще було б відкласти на потім, коли завершимо лови.