Правда про справу Гаррі Квеберта

— Це не просто враження, Гаррі. До речі, я виявив, що Тамара Квінн знала про вас із Нолою. Вона мені сама це сказала. Того дня, коли Нола вчинила спробу самогубства, пані Квінн розлютилася й подалася до вас, бо ви ж її образили, не прийшли на обід. А вас не було вдома, і вона нишпорила у вашому кабінеті. Знайшла аркушик, де ви писали про Нолу.

— Оце ви сказали, і я згадав, що справді одного аркуша бракувало. Я довго його шукав, але так і не знайшов. Думав, що загубив, хоч мене це тоді дуже здивувало, бо завжди підтримую лад у паперах. І що ж вона з ним зробила?

— Сказала, начебто загубила…

— Анонімні листи теж вона писала?

— Та наче ні. Їй і на думку не спадало, що між Нолою і вами щось є. Сприймала все це, як ваші мрії. До речі, Пратт вас допитував, коли розслідував зникнення Ноли?

— Начальник поліції Пратт? Ані разу.

Це було дивно: чому Пратт не ставив Гаррі запитань під час розслідування, якщо, за словами Тамари Квінн, вона сповістила йому про те, що дізналася? Потім я наважився назвати прізвище Стерна, не згадуючи ні про Нолу, ні про портрет.

— Стерн? — перепитав Гаррі. — Так, я його знаю. Він був власником Гусячої бухти. Я викупив у нього дім після успіху «Початків зла».

— Ви добре його знаєте?

— Не сказав би, що добре. Зустрічалися два чи три рази того літа сімдесят п’ятого. Вперше — на літньому балу, ми сиділи за одним столом. Симпатичний чоловік. Потім бачилися ще. Він був великодушний, вірив у мене. Глибоко порядна людина, багато зробив для культури.

— Коли ви бачили його востаннє?

— Востаннє? Либонь, тоді, коли хотів придбати дім. Наприкінці сімдесят шостого. А чому ви про нього питаєте?

— Просто так. Скажіть, Гаррі, ви згадували літній бал: це той, куди Тамара Квінн хотіла відпровадити свою доньку разом з вами?

— Так. Урешті-решт я пішов сам. Ото вечір був… Уявіть, я виграв головний приз у лотерею: тижневий відпочинок на Мартас-Віньярді.

— І ви туди їздили?

— Авжеж.