Відьмак. Хрещення вогнем

— Та як йому зрозуміти? — скривилася Мільва. — Він же тіки «я» та «я», самотужки, сам. Вовк-одинак! Видко, ніякий він ловець, бо у лісі нє розуміється. Вовки самотнє нє полюють! Ніколи! Вовк-одинак, ха, то дурня, міщанські казочки. А він того нє розуміє!

— Та розуміє, розуміє, — посміхнувся Регіс, за звичкою стуливши губи.

— Він тільки виглядає дурником, — підтвердив Любисток. — Але я увесь час на те розраховую, що нарешті захочеться йому напружити мозок. Може, зробить вірні висновки? Може, зрозуміє, що єдиною справою, яка добре виходить у самотніх, то самоґвалт?

Кагір Мавр Диффрин еп Келлах тактовно мовчав.

— Най вас усіх холера, — сказав нарешті відьмак, ховаючи ложку за халяву. — Най вас холера, ви, кооперація дурнуватих ідіотів, поєднаних спільною метою, якої жоден з вас не розуміє. І мене нехай також та холера візьме.

Цього разу й інші, за прикладом Кагіра, тактовно промовчали. Любисток, Марія Баррінг, яка звалася Мільвою, й Еміель Регіс Рогеллек Терзіфф-Годфруа.

— Ото компанія мені трапилася, — продовжив Ґеральт, крутячи головою. — Товариство по зброї! Дружина героїв! Ото тільки бідкатися із вами. Віршомаз із лютнею. Дика й нахабна напівдріада, напівбаба. Вампір, якому п’ятисотий рочок іде. І холерний нільфгардець, який упирається, що він не нільфгардець.

— А на чолі дружини відьмак, хворий на каяття, безсилля і неможливість ухвалити рішення, — спокійно закінчив Регіс. — По правді кажучи, я пропоную подорожувати інкогніто, аби не викликати пересуду.

— І сміху, — додала Мільва.