Волден, або Життя в лісах
- Автор: Торо Генри Дэвид
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-461-9
- Переводчик: Ярослава Стриха
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Волден, або Життя в лісах». Краткое содержание книги:
Я узяв тріску, на якій боролися троє мурах, яких описав детальніше, відніс у дім і поклав під склянку на підвіконні, щоб роздивитися уважніше. Піднісши лупу до першої червоної мурахи, я побачив, що вона відгризла ворогові останній вусик і тепер сумлінно гризе найближчу передню ногу, хоча її груди розпанахано, тож всі органи відкриті щелепам чорного воїна, чия нагрудна пластина виявилася заміцною; темні карбункули очиць мученика світилися люттю, яку може пробудити тільки війна. Вони боролися під склянкою ще зо пів години, і коли я зазирнув до них знову, виявив, що чорний солдат повідривав голови своїм ворогам, але ті голови, ще живі, звисали з нього по обидва боки, як криваві трофеї при луці сідла, не розтискаючи щелеп, а він слабко намагався, лишившись без вусиків і тільки з однією скаліченою ногою, їх позбутися; ще десь за пів години це йому нарешті вдалося. Я підняв склянку, і він, скалічений, упав з підвіконня. Чи пережив він битву, чи доживав потім віку в якомусь Домі інвалідів — того мені знати не судилося; але користі від нього по тому, напевно, було мало. Я так і не довідався ані причин битви, ані хто вийшов з неї переможцем; а сам до вечора почувався так збурено й схвильовано, ніби став свідком затятої й кривавої людської бійні в себе на порозі.
Кірбі й Спенс пояснюють, що мурахи прославляють і пам'ятають свої битви, хоча тільки один сучасний автор став їх свідком — Юбер. «Еней Сильвій, — пишуть вони, — дуже ретельно описав битву, що запекло точилася між великим і малим видами за стовбур груші, й додав, що „ця війна відбулася за папи Євгенія IV, у присутності видатного правника Миколая Пістойського, який переказав цілу історію битви якнайточніше“. Схожий бій між великими й малими мурахами знаходимо і в Олауса Маґнуса, який писав, що малі мурашки вийшли з битви переможцями й поховали тіла своїх солдатів, а полеглих велетів-ворогів покинули на поживу птахам. Сталося то до вигнання тирана Кристіана II зі Швеції». Що ж до битви, свідком якої я став, вона відбулася за президентства Полка, за п'ять років до того, як ухвалили Вебстерів Закон про рабів-утікачів.
Не один сільський Гавчик, якому тільки болотяних черепах у льосі ганяти, волікся без відома господарів у ліси й марно нюшив по старих лисячих норах і бабакових кублах; можливо, їх заводять туди якісь кістляві дворняжки, які вправно гасають лісами й досі, певно, вселяють природний жах у їхніх мешканців; відставши від провідника, Бровки ревуть, наче той бик, а не пес, на якусь малу білку, що ховається від такої уваги на дерево, а тоді, зминаючи кущі своєю вагою, скачуть далі, повіривши, що вийшли на слід миші. Якось я з подивом побачив над ставком кішку — ті рідко забрідають так далеко від дому. Подив був взаємний. Хай там як, навіть найдомашніша кішка, яка днями вилежує боки на килимку, у лісах почувається мов удома: хитрощі й тихі кроки доводять, що вона тут не менш своя, ніж звичні мешканці. Якось я, збираючи ягоди, натрапив у лісах на кішку з малими кошенятами; вони здичавіли й, слідом за матір'ю, вигнулися й засичали на мене. За кілька років до того, як я оселився в лісах, на одній фермі в Лінкольні, розташованій найближче до ставків, в обійсті такого собі містера Джиліана Бейкера, жила так звана «крилата кішка». Коли я прийшов на неї подивитися в червні 1842 року, вона саме полювала в лісах, бо таку завела звичку (не знаю, кішка то була чи кіт, тож використовую поширеніший займенник), але господиня розповіла, що тваринка прибилася до дому трохи більш як рік тому, у квітні, і її врешті стали пускати в хату; що вовна в неї темна, бурувато-сіра, з білою цяточкою на горлі, білими панчішками й пишним хвостом, як у лисиці; що взимку шерсть у неї густішала і збивалася по боках у ковтуни десять-дванадцять дюймів завдовжки й два з половиною завширшки, а на шиї формувала манишку з вільним верхом і цупким, як повсть, низом — навесні цей убір линяв. Вони подарували мені пару її «крил», які я досі зберігаю. Здається, мембрани в них не було. Дехто припускав, що у кішці тій текла кров білки-летяги чи якоїсь іншої дикої тварини. Цілком можливо, адже пишуть натуралісти, що від союзу куниці й домашньої кішки народжувалися кошенята, які могли й собі давати потомство. Якби я схотів завести кішку, завів◦би саме таку; адже чом◦би поетові не тримати не лише крилатого коня, а й крилату кішку?