Аквітанія
- Автор: Ева Гарсія Саенз де Уртурі
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Переводчик: ПоліГНОТ
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Аквітанія». Краткое содержание книги:
1137 рік. Герцога Аквітанського знаходять мертвим в Компостелі. Його донька вирішує знайти винних і помститися.
-- Але, Людовику, їй всього лиш один рочок…
-- Франція потребує підтримки Церкви, з мене досить відлучень від церкви й інтердиктів, ми не такі антиклерикальні, як аквітанці.
-- Я це чудово розумію і не збираюся змінювати королівство. – “Вже ні”, подумала я, немов випивши оцту. – Але ти знаєш, що Церква дає, та завжди вимагає багато взамін.
-- Елеоноро… Королівська Рада вже схвалила рішення, знаю, що за твоєї відсутності, але як би там не було, всі інші погодилися. Сподіваюся, що на чергових ти будеш присутньою, ти знаєшся на приготуваннях і знайома з жінками багатьох баронів, що прибудуть до нас. Сібіла Анжуйська, Файдіва Тулузька, Флорінда Бургундська… всі приєдналися до кампанії, очікується, що ти їх очолиш.
-- Я ще не сказала так. Герцогиня Аквітанська не дала своєї згоди, -- сказала я перш ніж піти.
Розлючена я повернулася в свої покої. Підійшла до жаровні в пошуках хоча б крихти тепла. А також намагаючись хоч трохи заспокоїти нерви, й тоді я його побачила.
Щось, чого я очікувала десять років. На підвіконні на мене чекав листок пергаменту перев‘язаний бантиком з буквами з девізу нашого роду.
Нарешті Рай, після стількох років мовчанки, зв‘язався зі мною.
Відправ кота в Компостелу,
Нехай принесуть тобі легенду про дона Гайфероса,
Це про твого батька.
Помер старенький Астролябіо,
Потайки від всіх я взяв його в Святу Землю.
Чекаю тебе під мостом Оронта.
SSS
51 Терми
ЕЛЕОНОРА
Абатство Фонтевро, 1146
-- Впевнена, що хочеш залишитися з нею наодинці, Ліє? – запитала обережно Аліса.
Нас супроводжував Вермандуа, його кінь скакав в кількох метрах позад нас на шляху до Фонтевро. Абатство спорудили в древньому лісі для полювань герцогів Аквітанських, улюбленому лісі нашого роду. Кілька десятиліть тому ченець Роберт Арбрісельський заснував змішану конгрегацію монахів і монашок, якою завжди керувала вдова. Мати, бабуся, абсолютна королева, в якої замість палацу було абатство нескромних розмірів, з садами і з кухнями, чиїх дев‘ять конічних коминів викликали подив усього християнського світу, коли були збудовані за образом і подобою нашого собору в Пуатьє.
Тверда рука бабусі Філіпи відчувалася у всьому, як тільки ми заглибилися на кілька миль.
-- Цього ранку небо таке, що з нього хочеться напитися, -- відповіла я. Фонтевро завжди заспокоювало мене, а може це були ластівки. Королівство замкнене в своїх стінах зі світлого каменю і сірих сланцевих дахів.
-- Тобі що мало підготовки до паломництва? Я сама могла привезти пожертвування. Я й так хотіла повернутися, щоб подякувати бабусі за послугу з трьома єпископами. Хоча нас всіх зрештою відлучили від церкви.
-- Перш ніж вирушити в дорогу, я повинна відвідати бабусю, Алісо, -- відповіла я.
Відколи я отримала повідомлення від Рая, то майже не спала. Звісно, я відправила аквітанського кота в Компостелу, щоб він зібрав все, що можна з романсу про дона Гайфероса, але глибоко вразили мене інші написані ним слова.
Свита мовчазних черниць випурхнула нам назустріч.
-- Вона очікує на вас в термах, -- сказала молода послушниця, не підводячи погляду з підлоги.
-- Я почекаю в саду, -- обізвалася розумно Аліса.
Я попрощалася з нею і пішла за черницею по коридору з чорно-білою шаховою підлогою. Смолоскипи по боках арок придавали приміщенню демонічне світло. Це не мало значення.
“Отже, терми”.
Спочатку я нічого не бачила, всіх присутніх оточила водяна пара. Бабуся занурилася в маленький природний басейн, який римляни залишили неушкодженим кілька століть тому, коли підкорили наш народ і дали нам назву “Аквітанія”. Країна серед води.
Так, від води наші поля були родючими. Луара і Гаронна запліднювали наш врожай, як розпутні боги, що повсюди розбризкували своє сім‘я.
-- Кохана онука! Покажися мені, -- сказала бабуся Філіпа замість привітання.