Нарис Історії ОУН [Перший том: 1920-1939]

„У невимовному смутку від імени Українського Наукового Інституту просимо прийняти вислови найглибшого співчуття з причини трагічної смерти бл. п. Тадеуша Головка. – О. Лотоцкі, – Р. Смаль-Стоцкі”.

„Курєр Варшавскі” з 1.9. 1931 р. при описі похорону Голуфка подав, що за домовиною поруч офіціяльних представників найвищих польських державних чинників ішов теж представник УНДО (Українського Національно-Демократичного Об'єднання), адвокат з Дрогобича д-р Ільницький. Варшавський „Експрес Поранни” з 2 вересня 1931 року, у своєму звідомленні п. з. „Похорони бл. п. Тадеуша Голуфка” писав:

„Українською мовою, від імени українського населення Волині, промовляв посол Петро Певний, голова Волинського Українського Об'єднання, прощаючи трагічно померлого приятеля українців такими словами: „Злочинна рука ворога-варвара зробила, що перестало битися велике серце. Цей ворог – ворог відродження українського народу, мабуть, добре розуміє, що здорова частина українського народу в Польщі щораз льояльніше ставиться до польської держави, тож за всяку ціну він намагається усунути найвиднїші одиниці серед одного й другого громадянства, які насамперед бажають розв'язати українське питання як внутрішню справу польської держави”.[159]

А „Нови Дзєннік” з 2 вересня 1931, в статті „Українська еміґрація осуджує замах”, інформував:

Український Центральний Комітет у Речіпосполитій Польській[160] оголосив наступний комунікат: Трагічна смерть бл. п. Тадеуша Голуфка викликала потрясаюче враження серед української еміґрації в Польщі. На вістку про смерть щирого приятеля українського народу, який втішався надзвичайною популярністю між українською еміґрацією, зібралися в неділю на нараду найвищі чинники української еміґрації, які перебувають у Варшаві, та представники таких українських організацій: Українського Центрального Комітету Речіпосполитої Польської, Варшавського відділу того ж Комітету, Товариства ім. Симона Петлюри, Товариства б. Вояків Армії УНР, Українського Клюбу у Варшаві, Союзу Українок-еміґранток, Товариства помочі політичним збігцям з України, корпорації академіків „Запоріжжя”, Союзу Українських Інженерів і Техніків на Еміґрації, Українського Військово-історичного Товариства, Товариства помочі студентам українцям і Українського Правничого Товариства. На зібранні повстанням з місць вшановано пам'ять трагічно померлого Т. Голуфка. Опісля виголошено ряд промов, присвячених особі небіжчика, в яких підкреслювано його непорочне чистий характер, як теж великі заслуги для українсько-польського зближення і для самостійницьких змагань українського народу. Промовці стверджували, що огидний акт скритовбивства великого приятеля України є ділом ворогів як польського, так і українського народів... Зібрання українських делеґатів суспільних організацій створило комітет для вшанування пам'яті бл. п. Т. Голуфка під проводом голови Українського Центрального Комітету Речіпосполитої Польської, п. М. Ковальського”.

Українським опортуністам з Наддніпрянщини „гідно” дотримували кроку в складанні вірнопідданчих заяв з приводу убивства Голуфка теж західньоукраїнські угодовці. 31 серпня 1931 р. УНДО видало свій окремий комунікат, опублікований у щоденнику „Діло” з 2. 9., в якому, між ін., сказано:

„Українське Національно-демократичне Об'єднання завжди протиставилося з засадничих мотивів методам особистого чи масового терору, як засобам політичної боротьби. Тому і в даному випадку Екзекутива і Президія Української Парляментарної Репрезентації безумовно й рішуче осуджують акт убивства пок. посла Тадея Голуфка, без огляду на те, хто не був би його спричинником”.

З вихвалюванням Голуфка, як небувалого приятеля українського народу, виступив теж орган уенерівщини у Франції „Тризуб” (6. 9. 1931), пишучи, між ін., таке: „В одному ми, знаючи Голуфка, не маємо сумніву, – це в тому, що він щиро й гаряче бажав порозуміння в Галичині. Що це порозуміння хотів він утворити не тільки для того, щоб лад і спокій панували в його державі, але й для того, щоб галицька проблема не стояла на перешкоді до зближення вищого порядку, до державного зближення поміж Польщею й Україною. Цій справі надавав Покійний найбільшої ваги. І сходить він у довчасну могилу як борець за це зближення, що вірив у майбутнє близьке відновлення Української Народньої Республіки”.