Зорі в твоїх долонях
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зорі в твоїх долонях». Краткое содержание книги:
Випадкова зустрiч приводить головного героя у табiр заколотникiв. Режим iнопланетних загарбникiв, який, здавалося, житиме вiчно, раптом починає трiщати по швах... Та навiть сили добра, що мають урештi-решт перемогти, виявляються не такими вже й добрими. А сили зла — не такими вже й злими. Iнакше кажучи, все, як у нашому життi. Бо це книжка про нас iз вами. I до дiдька космольоти та просторовi переходи.
Адже Вiчнiсть насправдi у наших руках. Просто у жменях.
Ми не стали заважати старим прощатися з Шанкаром і попрямували до виходу з кладовища, де була стоянка легкового транспорту і вхід на станцію метро. Я збирався влізти у флаєр, де вже зручно розмістилися Рашель і Анн-Марі, аж тут до мене підійшла принцеса Саті.
— Батько просить, щоб ви полетіли разом із ним, — сказала вона. — А я складу компанію вашим друзям. Не заперечуєте, капітане?
Не чекаючи на мою відповідь, Саті прослизнула в кабіну й влаштувалася в кріслі водія. З деяким подивом я знизав плечима й кивнув:
— Ніяких заперечень, принцесо.
— От і добре. Тоді зустрінемося в палаці.
З цими словами вона зачинила дверцята й завела двигун. Я помахав рукою, прощаючись з Анн-Марі, послав Рашелі поцілунок (донька, звісно, відповіла мені тим же) і попрямував до флаєра імператора.
Падма вже чекав на мене у своїй машині й був настільки люб’язний, що надав місце водія в моє повне розпорядження. Мабуть, він знав, що я дуже не люблю літати пасажиром, а втім, цього не люблять усі без винятку пілоти.
Коли я підняв флаєр у повітря, імператор попросив:
— Спершу зробіть кілька кіл над кладовищем, а потім летімо в палац.
Так я і вчинив. Унизу алеєю все ще плив людський потік, і на тому місці, де був похований Раджів Шанкар, уже здіймався значних розмірів пагорб із живих квітів, що цілком сховав під собою надгробок. Не обділили увагою й могили його соратників, які віддали свої життя в ім’я майбутньої перемоги. З першого погляду, їхня жертва здавалася марною — вони ж тоді нічого не досягли, і лише через двадцять шість років Магаваршу було звільнено військами Терри-Ґаллії. Але саме пам’ять про ті події не дозволила нам остаточно впасти в летарґію, змиритися з неволею, на яку прирекли нас чужинці, і десь у глибині душі, на підсвідомому рівні, ми були готові до боротьби за свою свободу. І через чверть століття, коли це знадобилося, на планеті спалахнуло масове повстання, яке відвернуло на себе увагу окупаційних військ і дало можливість ґаллійському флотові без істотних втрат захопити контроль над нашою дром-зоною. Це частково пом’якшувало нам, вихідцям з Магаварші, почуття сорому за те, що свого часу ми практично без бою капітулювали перед Чужими, а потім понад сто років покірливо прожили під їхньою владою, тоді як мешканці багатьох інших планет боролися до останку і, навіть зазнавши поразки, продовжували чинити опір загарбникам…
— Шанкар був великою людиною, — мовив Падма, коли я почав набирати висоту, приєднуючись до решти флаєрів, що прямували до центру Паталіпутри, де розташовувався імператорський палац. — Правду кажучи, я не вірив, коли він обіцяв, що за п’ять років Світ Барнарда стане нарівні з Террою-Ґаллією і Землею. Не вірив, хоча для цього були всі об’єктивні передумови — і розвинута економіка планети, майже не зруйнована війною, і чотиримільярдний людський потенціал. Не вірив, бо знав наших співвітчизників — працелюбних, самовідданих, готових зносити тяготи лихоліть, але переважно безініціативних, звичних у всьому покладатися на допомогу й заступництво держави. Проте Шанкар зумів з цим упоратися, йому вдалося переламати психолоґію магаваршців, змінити традиційну систему цінностей суспільства й примусити його динамічно розвиватися… — Імператор трохи помовчав. — Шкода, що він залишив нас так рано.
— Тепер йому потрібна гідна заміна, — після певних вагань сказав я. Вже сім років я був громадянином Землі й почувався стовідсотковим землянином, але все одно продовжував вважати нинішніх мешканців Світу Барнарда своїми співвітчизниками, і мені було небайдуже їхнє майбутнє. — Потрібна людина, яка за своїм авторитетом і впливом могла б зрівнятися з паном Шанкаром. Особисто я думаю, що така людина є.
Імператор кивнув.
— Я розумію, що ви маєте на увазі. Проте це неможливо.
— Атож, неможливо, — погодився я, перемикаючи флаєр на автопілот. — Але необхідно.
Він пильно подивився на мене.
— Так само відповіла мені Саті. Ви з нею обговорювали це питання?
Я похитав головою.
— Ні, сер, не обговорював. Просто це очевидно. Бувають ситуації, коли неможливість мусить поступитися перед необхідністю.
— Гм-м, — протяг Падма. — Ви знову точнісінько повторили її слова. Для повного збігу вам слід ще додати, що мені зовсім не обов’язково суміщати королівські обов’язки з урядовою посадою. Мовляв, я цілком можу зректися корони і вже як пересічний громадянин прийняти портфель прем’єр-міністра.