Все ясно
- Автор: Фоер Джонатан Сафран
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: видаництво "ФАКТ"
- Переводчик: Ростіслав Семків
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Все ясно». Краткое содержание книги:
«Треба їхати дальше, — сказав Дєд, — вже час рушати». Я переклав це герою. «Скажіть їй ще раз дякую». — «Він дякує вам», — сказав я. «І я вам дякую», — вона знову почала плакати. Вона плакала і коли ми приїхали, і плакала, коли вже від'їжджали, але коли ми були там, вона не плакала. «Можна питання», — озвався я. «Звісно», — сказала вона. «Ви знаєте, шо мене звати Саша, а він — Джонатан, а псина — Семмі Дейвіс Молодший-Молодший, а он Дєд — його звати Алекс. А як звати Вас?» Вона на хвилину затихла, потім сказала: «Ліста». А далі додала: «А можна я запитаю?» — «Так, звичайно». — «Війна вже закінчилася?» — «Не зрозумів?» — «Я…» — прошепотіла чи почала шепотіти вона, але тут мій Дєд зробив таке, чого я аж ніяк не сподівався: він узяв Августину за руку й поцілував її в уста. І тоді вона повернулася від нас до хати. «Мені треба піти й подивитися до дитини, — сказала вона, — воно вже плаче».
Закоханість, 1934 — 1941
Громада Приземлених і далі наймала діда, так що він перетворився на свого роду ескортну службу, хлопчика на виклик для всіх удів та немічних жінок штетля; він навідував їх кожного тижня, і вже за якийсь час мав достатньо грошей, щоби почати думати про власну сім'ю чи щоби його сім'я почала думати про його майбутню сім'ю.
Так гарно бачити, що ти робиш людям добре, — сказав йому батько одного дня, якраз перед тим, коли хлопець збирався відвідати цегляний будиночок вдови Ґолди Р., котра жила біля Правостійної Синагоги, — ти зовсім не такий лінивий хлопчик-циганчук, як ми думали.
Ми дуже гордимося тобою, — сказала йому мати, хоча й не поцілувала його, як він сподівався. То тому, що Батько тут, — подумав собі малий, — якби не він, то вона б напевне мене поцілувала.
Батько підійшов ближче, поплескав хлопця по плечу і сказав йому, не знаючи, про що говорить: Роби так і далі, малий.
Перш ніж кохатися з ним, Ґолда завішувала всі дзеркала.
Двічі вдова Лія Г., до якої він приходив тричі на тиждень (навіть після весілля), не просила в нього нічого, лиш серйозного ставлення до свого підстаркуватого тіла: щоби він не сміявся над її обвислими грудьми, зів'ялими геніталіями, щоб повагом торкався варикозних набряків на її литках, щоб ніколи не морщився від її запаху, який, як вона знала, нагадував прокисле вино.