Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

У Польщі король Станіслав-Авґуст фінансував дослідження французького природодослідника Жана-Еммануеля Жилібера, який у 1770-х роках виїхав з Ліона до Литви вивчати тамтешню природу за принципами Ліннея, що їх дотримувався Паллас у Росії. Кокс зустрівся з Жилібером у Гродно, коли той саме працював над «Flora Lituanica» — майже одночасно з підготовкою Палласом своєї «Flora Russica». Як і Паллас, Жилібер із особливим задоволенням досліджував невивчені терени, «незаймані, як Канада», яку Франція нещодавно — 1763 року — втратила. Проте у Польщі природнича історія підпорядковувалася картографії, оскільки складання карт і атласів, згідно з Жаном Фабром, стало для Станіслава-Авґуста «одним з головних завдань його правління» 8. Територіальні втрати Польщі після першого поділу спонукали зберегти образ цілісної Речі Посполитої в атласі. Хоча місцеві дані для атласу збирали єзуїти (перед тим як 1773 року папа заборонив діяльність їхнього ордену), проектом керували французи — картограф Шарль де Перте і ґравер Жак-Ніколя Тардьє. Вирішивши дотримуватися найсуворіших наукових стандартів астрономічної топографії, вони працювали дуже повільно, розпочавши друк перших карт окремих воєводств лише 1783 року. А в 1792 році під час революцій, котрі майже одночасно вибухнули у Франції та Польщі, Станіслав-Авґуст непокоївся, що «наша географічна праця може урватися». 1794 року він відмовився передати незавершені карти Костюшкові для стратегічного (221) планування збройного повстання проти Росії і начебто вигукнув: «Я швидше віддам мої діаманти, ніж мої карти!» Навіть після остаточного поділу Польщі, коли вона зникла з геополітичної карти Європи, король без королівства і далі листувався з де Перте, намагаючись по пам’яті дати йому потрібні для атласу географічні деталі 9. Якщо в Росії французькі картографи постійно мусили наздоганяти російську політичну експансію, то у Польщі вони зберігали образ Польщі попри її зникання як політичної одиниці.

Українські землі Речі Посполитої та Російської імперії картографовано найгірше, тому вони загалом були найгірше знані. В 1709 році Карл XII «не був упевнений у своєму шляху», але навіть 1769 року Джозеф Маршалл почувався так само невпевнено: «Ця країна лежить так далеко від маршрутів усіх мандрівників, що ледве раз на сторіччя з’являється той, хто занотовує свої спостереження, щоб ознайомити з ними світ». Хоча сам Маршалл, можливо, теж там не бував, позичивши ці спостереження з книжок інших мандрівників, він таки жалівся, що «наші географи, щодня видаючи книжки, настільки дослівно переписують одне в одного, що опис 1578 року передається як єдине свідчення, доступне нам 1769 року, — так виглядають усі книжки із загальної географії, що їх мені доводилося бачити». Такі англійські мандрівники могли покладатися на географічні праці єлизаветинської доби, а французи могли звернутися до «Опису України» Ґійома Левассера де Боплана, виданого 1660 року в Руані. В 1772 році Маршалл упевнено писав про географію України: