Країна Моксель, або Московія. Книга 3
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 3». Краткое содержание книги:
Читач дізнається, чому в офіційній радянській історіографії замовчувалася правда про московитів і Московське князівство.
Книжку можна рекомендувати студентам і викладачам вузів як навчальний посібник.
Послухайте: «Життя Пр. Петра дуже видатне. У 1253 (6761) році Кирило, Єпископ Ростовський, ходив в Орду, до Хана… з клопотанням щодо церковних потреб. Ласкаво принятий Царем, красномовний святитель розповів йому, як… подвизався у наверненні язичників Ростовських Св. Єпископ Леонтій… Серед слухачів повчальної бесіди Кирила з Ханом був юний небіж…, син брата його. Слово про віру Христову, як добре насіння, впало на серце юнака… Юний небіж Царський замислив іти з Єпископом у Ростов і там прийняти святу віру Христову… У Ростові, живучи в домі Архиєрейському, Царевич… просив св. хрещення… і Єпископ охрестив його під іменем Петра… Він одружився… після переконань Св. Ігнатія і Князя, які побоювалися, щоби він, занудьгувавши в Ростові, не повернувся в Орду. За наречену він узяв собі доньку Ординського вельможі, який оселився в Ростові…
Петро прожив у шлюбі багато років, мав дітей, пережив і Князя, і Святителя Ігнатія і, незадовго до смерті, овдовівши, прийняв чернецтво у заснованій ним обителі» [70, с. 48–52].
За моїми підрахунками, в ростово–суздальських улусах двадцятих років XIV століття проживало не менше сотні царевичів–огланів, прямих нащадків Чингісхана. І то лише по чоловічій лінії старшого сина Чингісхана — Джучі.
Не буду наводити інших прикладів.
Поставте собі простеньке запитання: навіщо ханові Узбеку саджати на улусні столи капосних, бандюкуватих Рюриковичів, коли під рукою добра сотня своїх православних царевичів — Чингісидів?
Серйозної відповіді, не роблячи винятків для московитів, ви не знайдете.
Однак історія не будувалася на винятках у минулому, не будується й зараз.
9
Причин, які спонукали хана Узбека замінити князів Рюриковичів на князів Чингісидів у своїх північних улусах, було багато, і ми про них говорили. Не забуваймо, що вже рід Олександра, так званого Невського, був, по суті, родом Чингісидів, адже діти цього князя народжені донькою хана Батия. І хоча Чингісиди жіночої лінії мали великі почесті у Золотій Орді, проте вони не могли бути претендентами на царський престол. Так заповідала велика Яса.
Нагадаю читачам: знаменитий темник Ногай був сином старшої сестри Батия, але стати Великим ханом не міг.
Ще з 1238 року хан Батий почав прибирати північні улуси країни під безпосереднє керівництво свого роду. Не цитуватиму тут Плано Карпіні і Вільгельма де Рубрука, які засвідчили цілеспрямоване знищення у Золотій Орді місцевих правителів і заміну їх Чингісидами. Пам’ятаємо «Бехана, що посів землі Мещери».
Втрата у 1320 році Києва і Русі змусила хана Узбека швидко та рішуче провести заміну всієї княжої верхівки в північних улусах держави. Мабуть, на Чингісидів були замінені й князі тверської, рязанської та інших земель. Хан для окремих улусів винятків не робив. Тим паче, що православних царевичів — Чингісидів у землі Моксель було багато. Згадайте хоча б нащадків царевича Петра, Бехана, Бахмет–хана, царевичів з роду Четів і баскака Бугая. Вже не кажемо про царських спадкоємців, які проживали у Темникові, Наровчаті, Москві, Тулі та інших ординських поселеннях землі Моксель.
Пропоную ближче придивитися і проаналізувати прямі та дотичні підтвердження належності Івана Калти (Кулхана) до Чингісового роду. Переконаємося, що так багато випадковостей, які супроводжували цього князя, не мають права на існування в московській історичній науці.
Отже:
1. Ми вже говорили, що всі «загальноросійські літописні зводи» проігнорували факт народження Івана— четвертого сина московського князя Данила. Не наводитиму ще раз слова сучасного російського історика Миколи Борисова.
Звернемося до головного російського літопису — Лаврентіївського. Літопис доведений до 1305 (6813) року, проте в ньому жодним словом не згадано про Івана (Калиту). Хоча під «літом 6812» сказано: «В літо 6812, місяця березня 5, на безіменному тижні у вівторок, переставився йнязь Данило Олександрович на Москві, у своїй отчині, в черньцях і в схимі» [59, с. 209].
Констатуємо: до року смерті Данила Московського у Лаврентіївському літописі немає згадок про Івана Калиту.
У Повному Зібранні Російських Літописів після 1305 року Лаврентіївський літопис продовжує Троїцький. Він доведений до 1419 року. Ось про що сповіщає Троїцький літопис під 1313 роком:
«В літо 6821. Сяде на царстві Озбяк в Орді» [59, с. 229].
Цікаво, що й Троїцький літопис до 1313 року,, року воцаріння хана Узбека, не знає Івана Калити (Калти).