Людина без властивостей. Том III

Те, що Вальтер зателефонував, Ульріхові було якраз на руку, і він погодився приїхати, хоча на дорогу мало піти незрівнянно більше часу, ніж тих чверть години, які йому залишаться на розмову з Кларисою, бо її разом з Вальтером та Зиґмундом уже запросили на вечерю батько з матір’ю. Дорогою Ульріх з подивом подумав, що вже давно не згадував про Моосбруґера й що нагадує йому про нього щоразу Клариса, хоч колись той чоловік майже не йшов йому з голови. Навіть у темряві, крізь яку Ульріх простував оце від кінцевої трамвайної зупинки до будинку друзів, не було місця для такого видіння; порожнеча, куди воно доти проникало, замкнулася. Ульріх звернув на це увагу з приємністю і з тією зачаєною невпевненістю в собі, яка виникає внаслідок перемін, масштаби яких очевидніші, ніж їхні причини. Він задоволено розтинав негусту пітьму щільнішою чорнотою власного тіла, коли назустріч йому непевною ходою вийшов Вальтер, який у цій безлюдній місцині почувався боязко, але дуже хотів сказати кілька слів, перше ніж вони приєднаються до решти товариства в помешканні. Тож він жваво повернувся до того місця у своїй розповіді, на якому вони перервали телефонну розмову. Здавалося, він хотів захистити себе, а заразом і Кларису від якихось хибних тлумачень. Мовляв, хоч між її примхами, як може скластися враження, немає жодного зв’язку, за кожною з них помічаєш симптоми хвороби, що нею заражена наша доба; і в цьому — найдивовижніший хист Клариси; вона, мовляв, — ніби та чарівна лозинка, яка вказує на схований під землею скарб, а в цьому випадку — на потребу замінити пасивну, суто інтелектуальну й чуттєву, поведінку сучасної людини знову «цінностями»; інтелект доби вже ніде не лишив твердого ґрунту, і тепер, отже, тільки воля чи навіть, якщо по-іншому не виходить, насильство може створити нову ієрархію цінностей, в якій людина знайде початок і кінець для свого внутрішнього світу. Вальтер нерішуче, а проте захоплено повторив те, що почув від Майнґаста. Ульріх, здогадавшись про це, обурено спитав: