Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
Філіп трохи подумав, а потім заперечно похитав головою:
— Ні, навряд. Про інцидент з пострілом у вікно і про всі його наслідки Монтіні написав мені ще в своєму першому листі — а тоді, як ти й сам визнаєш, того чолов’ягу вважали зловмисником. Про результати розслідування він не повідомив, мабуть, тому, що вони вже не стосувалися безпосередньо Марґарити. Хоча про те, що вона вступилася за того чолов’ягу, він, звісно, мусив повідомити. Це серйозний недогляд з його боку… Між іншим, звідки ти про це знаєш?
— Від коменданта Ортеза, — пояснив Ернан. — На початку липня він був у Памплоні.
— Атож, чув, — кивнув Філіп. — Він з дочкою супроводжував нашого архієпископа. Кажуть, що там Марк виголосив кілька цікавих тез про шлюб та вірність, які дуже сподобалися присутнім на проповіді жінкам.
Ернан усміхнувся.
— Комендант і про це розповідав. Він каже, що то була найзахопливіша проповідь, яку він лише чув у своєму житті. — Тут Шатоф’єр зробив паузу і здивовано глянув на Філіпа. — Але ж ми розмовляли про це вже після того, як ти пішов спати. Звідки ти взнав про проповідь?
Філіп відчув, що його обличчя зрадливо червоніє. Ніякого невинного пояснення своїй обізнаності він вигадати не встиг, бо за секунду озвався Ґабріель:
— Либонь це йому комендантова донька розповіла.
Ернан зареготав так голосно і зненацька, що Філіпів кінь аж присів з переляку.
— Не жахай тварину, недолюдку!
Ернан перестав сміятися — але не тому, що послухався Філіпа, а через те, що на нього напав раптовий кашель.
— Не бачу підстав для таких бурхливих веселощів, — докірливо промовив Філіп, заспокоюючи свого коня.
— Ще б пак, — погодився Ернан, прокашлявшись. — Тут ридати треба. Така дівчина! Навіть не дівчина — квіточка. А ти її, звабнику, безжалісно зірвав і розтоптав.
— Ну, припустімо, топтати я її не топтав…
— Але приголубив.
Філіп знову зашарівся.
— Звабив, — констатував Ернан. — Звабив, негіднику, невинне дівча.
Філіп увесь палав.
„Прокляття, — думав він. — Якби я не реаґував так, як реаґую, їм би вже набридло потішатися з мене“.
— А знаєш, Філіпе, — серйозно сказав Шатоф’єр, — твоя надмірна цікавість до жінок іноді — і не рідко — скидається на якусь хворобливу манію.
Філіп підібгав губи.
— Знаю, — за мить відповів він. — Ґабріель неодноразово на це натякав. Амеліна також. І Ґастон.
— А тобі не спадало на думку, — вів далі Ернан, — що раз про це кажуть такі різні люди, то, можливо, в цьому є зерно правди? Невже ти не можеш удовольнитися однією, двома… ну, трьома-чотирма жінками? Тією ж Амеліною, юною ґрафинею Байоннською чи, скажімо, панночкою де Марманд… До речі, щодо останньої: вона похваляється, що ти стомлюєшся значно швидше за неї.
Філіп ніяково потупився і промовчав, бо це була суща правда. Бувши любострасним і навіть хтивим, він не був таким невситимим звіром, як, наприклад, кузен д’Альбре, а тому віддавав перевагу жінкам, яких не треба було довго розпалювати, які спалахували від першого ж доторку і швидко згоряли в яскравому полум’ї пристрасті.
— Ну, то навіщо тобі здалися десятки коханок? — по хвилі спитав Ернан. — Із марнославства, га?
— Аж ніяк, — відказав Філіп і нараз збагнув, що їхня розмова ввійшла в давно наїжджену колію, та вдіяти нічого не міг. — Розумієш, кожна жінка по-своєму особлива, унікальна, неповторна. В кожній з них є щось таке, чого не має жодна інша… А втім, нащо я все це кажу. Тобі годі це зрозуміти, монахові бісовому.
— Та ні, я таки розумію — абстрактно, певна річ. Звісно ж, жінки — як, власне, і всі люди взагалі, — кожна по-своєму неповторна. Однак це не привід, щоб лізти під спідниці кожній, хто має гарне личко, гнучкий стан і стрункі ніжки.
— А як бо інакше? — запитав Філіп. — Як інакше збагнути, відчути, пізнати оту жіночу неповторність, не залізши їй під спідниці?
— На відстані, — не змигнувши оком, відповів Ернан. — Дивитися на неї, спостерігати за її поведінкою, вчинками, розмовляти з нею, слухати, щó вона говорить і як говорить. Отак і вивчати, пізнавати жінок, за винятком тих кількох, що їх ти пізнаєш у ліжку.
— Ні, таки ти нічого не розумієш, — похитав головою Філіп, поспіхом шукаючи якесь порівняння, щоб заперечити Ернанові арґументи. Кулінарні аналоґії тут не годилися, бо Шатоф’єр уже набив на них руку, певніше язика, і навчився спростовувати їх дуже влучними й дотепними відповідями. В кількох попередніх диспутах Філіп саме на цьому місці спіткався й зазнавав поразки. І раптом його осінило!… — Ось ти, друже, маєш багацько коней, так?