Амністія для Хакера
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-94-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Амністія для Хакера». Краткое содержание книги:
Дізнавшись про свою смертельну хворобу, головний герой вирішує мститися людині, яка колись зруйнувала йому життя. Але у відведений долею час він встигає перекваліфікуватись із комп’ютерного новачка на хакера, вийти на слід великих грошей, викрити злочинців, знайти справжнє кохання та врешті відновити справедливість. А несподівану розв’язку твору не вдасться відгадати навіть найкмітливішим поціновувачам жанру!
— Де ви зараз? — перебив майор.
— Та майже біля вас, — відповіли йому. — Втік з роботи, приїхав сюди і не знаю, що робити. Сиджу в барі…
— Якому?
— «Парадіз»…
— Знаю, — сказав Кобища. — Сиди там. Я вже йду.
Молодик у кутку поза стінами свого салону виглядав доволі жалюгідно.
— Ви на мене чекаєте? — Кобища наблизився до нього.
— Можливо.
Майор простяг посвідчення. Той уважно прочитав і повернув.
— Ну, розповідайте.
Підозрюваний знову, вже вкотре виявився не надто схожим на існуючі фотороботи. Щоправда, цьому знаходилося пояснення: він змінював зовнішність, якщо, звичайно, взагалі це був він. Уважно вислухавши і розпитавши хлопця про все, майор на мить замислився.
— А як він тебе сьогодні знайшов?
— Та я ж йому сам візитівку дав.
— Навіщо?
— Ну, ми повинні давати візитівки солідним покупцям. А він, хоча з вигляду не дуже солідний, але набрав майже на чотири тисячі. Ну, я, звичайно, запропонував звертатися при потребі…
— Ясно. Отже, так, Валерію… — Майор на мить замислився. — Працюємо так, щоб виключити проколи. І більше не хвилюйся. Зараз повертайся на роботу і поводься наче нічого не сталося. У вашому салоні просто зараз з’явиться «новий працівник», із наших, ти зрозумів. Далі — в будь-якому випадку йдеш із ним на контакт. Охорона тобі забезпечується. І останнє — вдома в тебе також буде охорона. Все зрозумів?
Той мовчки кивнув.
— Знаєш, чому загинув твій колега, який продавав комп’ютери? Він ніяк не міг вирішити, співпрацювати з нами чи боятися і діяти на власний розсуд. Він пішов на повідку в злочинця. Я гадаю, якщо ти звернувся до нас, то на власні сили не надто розраховуєш. Тому потрібно просто слухатись. І все буде гаразд.
Думки Кобищі, який їхав зараз на «Ниві», повертаючись до управління, були тільки про одне: проколів у цій справі більше бути не повинно. Тому за дві з половиною години вдалося зробити так багато. Салон мобільного зв’язку «Астар» уже встиг прийняти «нового працівника», у помешканні Валерія розташувався в кріслі здоровило, який достатньо зручно почувався у вдягнутому під курткою бронежилеті. Увечері до нього мав приєднатися ще один, той, що супроводжуватиме Валерія з роботи. Операцією із забезпечення стеження та охорони хлопця безпосередньо керував Сердюк. Обласний центр мобільного зв’язку вже розпочав роботу, спрямовану на ідентифікацію абонента в окулярах. Експерти-портретисти управління внутрішніх справ виготовили новий фоторобот, щоправда, як вважав Кобища, ще з меншим відсотком гарантії схожості з оригіналом. І тепер майор мчав в управління, щоб повідомити Карповича, що Хакер, очевидно, нарешті вийшов у інтернет. Нехай би цей Птеродактиль починав своє полювання на повну потужність.
Карпович усе вислухав мовчки, сказав лише, що програми вже працюють, а він робить усе можливе. З тим Кобища і повернувся до свого кабінету. Внутрішній телефон дзвонив давно і настирливо. Це примусило майора розім’яти кістки і пробігтися на коротку дистанцію. Він рвучко схопив трубку, зламавши заздалегідь витягнуту з пачки сигарету.
— Слухаю! Кобища…
— Олексію Івановичу, сьогодні вони наче зговорилися. Знову хтось Панасюка у тій самій справі вимагає. Його ще немає…
— Вмикай.
У слухавці писнуло.
— Алло! — Цей голос зайвою нервозністю не вирізнявся, але якась напруга у ньому відчувалася.
— Слухаю вас! Майор Кобища Олексій Іванович. Добрий день.
— Не надто добрий, — відгукнулися на тому кінці. — А все-таки яким чином я міг би зв’язатися з генералом Панасюком, який керує розслідуванням?
— Генерала Панасюка зараз немає, — відповів Кобища. — Ви можете говорити зі мною. Я веду справу безпосередньо. Можете обговорювати зі мною всі питання. Але назвіться, будь ласка, хто ви?
— Хакер, — була відповідь, — власною персоною…
XXVIII. Слідами мерця (продовження)
Розмова не склалася. Покрутивши у пальцях візитівку, Борис поклав її на стіл перед собою і замислився. Хлопця, якого звали Валерієм Самчуком і з яким він познайомився кілька днів тому в салоні мобільного зв’язку, наче підмінили. Він, як склалося тоді враження, полюбляв покрасуватися перед клієнтом. Зараз цей молодик ледве ворушив язиком, точніше думками, нездатний зосередитися, коли йшлося про елементарне. Олег Маліцький і все, пов’язане з ним, пригадалося мимоволі. Невже? Оце так обклали… А він після виходу з «перукарського салону» Наталі, глянувши на себе в дзеркало, щиро вважав, що тепер уже не схожий не те що на фоторобот, а й сам на себе. І коли все стало очевидним, Борис тихо спитав його: «Скажіть, у вас проблеми? Я правильно зрозумів?» Олег тоді на схоже запитання просто відповів: «Так». Цей почав молоти всілякі нісенітниці, переконуючи, що ні. «Мені більше не дзвонити?» — так само тихо перепитав Борис. «Як хочете, я ж вам дав візитівку як солідному клієнту…» і так далі.